Долина совісті
Шрифт:
«Навіщо тільки я пішла з дому! — плакала Дея. — Дурепа я, дурепа, так мені й треба, нехай я вмру на цій рівнині, буде мені наука на всеньке життя!
Гран-Грем хотів сказати, що самобичування на краю Долини Совісті — марне і небезпечне заняття. Він уже розтулив був рота, але останньої хвилини передумав і змовчав. Слова Деї не мали великого значення, це були не більш ніж слова, струшування сухого гарячого повітря. За мить Дея знову буде задоволена собою. Її совість — ледача болонка на шворці, тому в Деї, на відміну від двох її супутників, є непоганий шанс перетнути
— Що нас очікує, Греме? — стурбовано запитав Філософ.
— Ви часто запитуєте себе, чи правильно ви вчинили. Іноді придумуєте собі неіснуючу провину… — промурмотів Гран-Грем замість відповіді.
— Із кожною мислячою істотою трапляється, — повільно промовив Філософ.
— Ні, не з кожною, — заперечив Гран-Грем.
— Тобто?
— Тільки абсолютно безсовісна, спокійна і самовпевнена людина може перетнути Долину Совісті.
Якийсь час Філософ розглядав заслане хмарою небо над Гремовою головою.
— Зазвичай у казках трапляється інакше. Тільки добрий, хоробрий, співчутливий…
— На жаль, — сказав Грем…»
Третя книга пригод позашлюбного троля рухалася нестерпно важко, на відміну від перших двох. Чи винна у цьому хвороба (відразу після отруєння на Влада напосілася ще й жорстока застуда), чи важко перенесена пригода з Анжелою, чи спогади про Ганну, — але троль із супутниками частенько загрузали, ніби в сиропі, говорили ні про що і діяли непереконливо, Владу раз по раз доводилося присаджувати їх, повертати на вихідну позицію, величезними шматками викидати і переписувати вже готовий, здавалося б, текст.
Провештавшись кілька тижнів по готелях, досі застуджений, млявий, хворий, він повернувся нарешті додому. Поштова скринька була розкрита і безсовісно вичищена, а до хвіртки липкою стрічкою хтось приклеїв записку, але мокрий сніг і відлиги майже цілком змили чорнило, і розібрати, хто і що саме від Влада хотів, було неможливо.
Про всяк випадок він передзвонив до літагентської контори. Так, усе йде за планом: перший варіант кіносценарію готовий, рукопис перешлють із кур’єром, тому цього тижня панові Палію не слід нікуди зникати. Так, згідно з видавничими даними планується збільшити наклади… Так, преса працює, як і було задумано, несподіванок не виникло. Кореспонденти? Не виключено, що хтось із них виявлятиме ініціативу, однак домашню адресу пана Палія утаємничено, як і домовлялися…
Наступного ранку Влад вистежив листоношу — і, всупереч звичці, завів із ним розмову, поцікавився, чи не залишав він на воротях записку, приклеєну липкою стрічкою. Листоноша доволі грубо заявив, що, по-перше, стежити за вмістом скринь-
ки — не його обов’язок, по-друге, коли ЇДЕШ надовго, варто залишати на пошті заяву, і по-третє, ніякої записки він не залишав, а хто залишив — не має жодного уявлення, Влад повернувся додому. Побрів до ванної, поліз у шафу, щоб витягти свіжий рушник, — рука натрапила на незнайомий предмет. Роззявивши від несподіванки рота, Влад витяг із шафки прозору пластмасову сумочку, заповнену шампунями, бальзамами й іншими косметико-гігієнічними жіночими штучками.
Ну,
Що все-таки було в тій записці, перетвореній за кілька тижнів негоди у покритий патьоками клаптик?
Настрій Влада, й так не надто веселковий, зіпсувався ще більше. Він заліз під душ і довго стояв, ворушачи губами, під гарячим дощем.
Намагався думати про троля.
«І нащо лишень я пішла з дому! — плакала Дея. — Дурепа я, дурепа, так мені й треба, ось умру на цій рівнині, буде мені наука на всеньке життя!
Гран-Грем і хотів би її втішити, але не знав, чим. Тобто можна було, звичайно, сказати, що з-поміж них трьох Дея — найреальніший кандидат на виживання в Долині Совісті. Бо навіть самобичування — не більш ніж примха, а вже за хвилину вона знову повеселішає і заспокоїться… Навряд чи така розрада сподобалася би Деї, тому троль мовчав.
— Що нас очікує, Греме? — стурбовано запитав Філософ.
— Долина Совісті, — неохоче пояснив Грем.
— Тобі доводилося там бувати?
— Ні, інакше це було б помітно. Ви б принаймні напевно звернули увагу.
— Каліцтва? Якесь особливе клеймо? Чому той, хто перетнув Долину Совісті, відрізняється від решти?
— Не обов’язково відрізняється, — сказав Гран-Грем іще неохочіше. — Дехто є таким вже з народження…
— Що ти хочеш сказати?
— Тільки абсолютно безсовісна, спокійна і самовпевнена людина може перетнути Доліну Совісті, — мовив Грем. — Тому що там, у Долині… Як би це ліпше пояснити? Якщо людина здатна відчувати свою провину… Коли формально вона й не винна зовсім… Ця провина матеріалізується в Долині Совісті. Якщо хоч раз у житті вам доводилося відчувати свою провину перед бездомним собакою, наприклад… у Долині собака цей обов’язково з’явиться і накинеться на вас. Ось так.
Якийсь час Філософ розглядав заслане хмарою небо над Гремовою головою.
— Зазвичай у казках все відбувається інакше. Тільки добрий душею, хоробрий, здатний співчувати…
— На жаль, — кинув Грем…»
Задзвонив телефон. Влад відірвався від комп’ютера, простягнув руку до слухавки:
— Алло…
— Доброго дня, — чемно мовив жіночий голос, і Влад подумав, що це, напевно, кур’єр, котрий везе йому рукопис сценарію.
— Добридень…
— Вас турбує одна ваша знайома, — сказав голос дуже офіційно. — Повірте, я в жодному разі не стала б вам надокучати… але залишила у вашому будинку дуже важливу для мене річ. Коли я можу забрати її?
Кутики Владових губ поповзли вниз так різко, наче рот стягло клеєм:
— Анжело? — перепитав він по хвилинній, напевно, паузі. — Важлива річ — це шампунь?
— Ні, — заперечила трубка так холодно, що у Влада ледве не вкрилося памороззю вухо. — Йдеться про сумочку — це подарунок… То коли я можу забрати свою річ?
— Сумочка, — тупо повторив Влад.
— Шампунь можете залишити собі, — дозволила слухавка глумливо.
— Дякую, — Влад щосили намагався бути чемним. — Записка на воротях — ваша робота?