Долина совісті
Шрифт:
Думки про смерть гнітили Влада, але він привчав себе розмірковувати про неї, як про перемогу. Він уявляв обличчя Анжели, коли, повернувшись, вона застане трійцю тюремників у безуспішних спробах повернути його до життя. Але це мало допомагало. Влад не знаходив у собі достатніх резервів зловтіхи.
Тоді він став думати про хлопчика Артура і його батька. Він не мав з ними дружніх стосунків, майже не був знайомий — однак думка, що обоє вони поступово вростають в Анжелину мережу, підхльостувала, наче батіг.
Але найобразливішим
А отже, цей світ варто було зламати, перш ніж він проросте і зміцніє.
Виходить, доведеться переступити через уявлення про смерть, як про щось бридке і брудне. Забрати Анжелу — єдино можливою ціною.
Він отримав назад свій комп’ютер, не без задоволення перечитав останні написані розділи. Влад був спокійний і умиротворений.
До вечора йому стало холодно. Він мерз, тож попросив Булку принести пухову ковдру. Той, розгубившись, відповів, що такої нема й, на його погляд, у приміщенні досить тепло. Влад зацокав зубами і ліг, підтягши коліна до підборіддя, обличчям до стіни. Булка затурбувався. Тоді Влад слабким голосом попросив дістати з валізи його куртку, і, на превелику Владову радість, збентежений Булка виконав це прохання.
Тоді Влад улігся знову і попросив вимкнути світло. Зала занурилася в напівморок, тільки на столику біля крісла «чергового» пильно горіла настільна лампа.
…У куртку був ушитий пояс — шовковий шнур. Упріваючи і перевертаючись (а в кімнаті-залі й справді не було холодно), Влад намацав шнурок, розв’язав вузли, зняв пластмасові набалдашники й обережно витяг пояс назовні.
Опівночі Булка передав варту Киселеві. Кисіль розвернув телевізор екраном до дверей, сів у «чергове» крісло і поринув у споглядання якогось фільму — без звуку, щоб не потривожити сплячого літератора.
Влад спробував не думати про те, що ось оце застигле, підсвічене блакитнуватим світлом обличчя боксера-невдахи буде останнім людським лицем, побаченим ним у житті. Ні, краще згадати Ганну. І Богорада. І Дімку Шила, який назавжди лишивсь сімнадцятилітнім пацаном…
Влад підтяг коліна до підборіддя. Петлю пов’язав на шиї, другий кінець шнура намертво прив’язав до кісточок. Кисіль бачив, що він перевертається, один раз навіть наблизився, постояв поруч. Влад дихав рівно, тож Кисіль відійшов.
…Ліпше пригадати очі хлопчика Артура, якому плювати на русалок і який серед мільярдної розкоші ходить у потертих джинсах та читає книжки про Гран-Грема. А ж вони, ці наївні книжки, написані, аби людство стало добрішим…
Можна навіть пригадати Анжелине обличчя, якою вона була на помаранчевому портреті Самсона Ведрика. Якби не пута…
Якби не пута, з Анжели вийшла, може, непогана б дівчинка… Добра, любляча…
Якби не пута…
Влад міцно-міцно замружився.
«Ким я хочу
Але взагалі-то я пожартував.»
— …Тут вам буде зручно, — сказав тлустий чоловічок.
Порівняно з напівпідвальною залою маленька кімната здавалася ще меншою. Вікна не було — його заклали цеглою. Жодної гострої деталі. Жодної розетки. Стіни — до самої стелі — були обшиті товстим шаром поролону.
— Не хвилюйтеся, — сказав товстун. — Вам просто треба відпочити. І моя дружина, і обидві доньки так люблять книги про Гран-Грема… Вам треба відпочити.
— Ви не могли б переказати повідомлення для мого друга? — запитав Влад. — Я дам вам його телефон. Ви просто подзвоните і розповісте йому, що вважатимете за потрібне. Що я хворий, наприклад. Що вчинив спробу самогубства чи що моя дружина зворушливо про мене піклується.
Обличчя тлустого чоловічка стало надміру уважним:
— Звісно. Певна річ, я йому потелефоную… Який, ви кажете, номер?
Влад подивився йому в очі:
— Негоже обманювати. Якщо ви з якихось причин вважаєте, що дзвонити не треба — так би й сказали.
— Мені не хотілося б вас засмучувати, — винувато відповів товстун.
Влад сів на кушетку посеред обшитої поролоном кімнатки, доторкнувся до довгого синця на горлі. Що ж. Самогубство — непроста наука, якщо поряд немає високих дахів, снодійного і надійної петлі на гачках від люстр…
— Ненавиджу самогубців, — промурмотів Влад з відразою.
Тлустий чоловічок насторожився:
— Як ви сказали?
Влад ліг на кушетку. Витягнувся:
— До побачення.
Товстун переступив з ноги на ногу і вийшов, зачинивши за собою двері з круглим віконцем посередині. 3 маленьким усевидющим «ілюмінатором».
Влад приплющив повіки.
Кімната в стилі «притулок божевільного» була влаштована в тому-таки будинку, де був і спортзал з телевізором. Споруджена в рекордні строки. Старий, Булка і Кисіль отримали відставку, їхнє місце зайняв тлустий чоловічок і двійко його підручних — очевидячки, професіонали. Либонь, Анжела зуміла переконливо повідати їм історію про бідного літератора, у якого дах поїхав від перевантажень, а синій слід на Владовій шиї сам по собі був досить красномовний…
З моменту, коли в пластмасовій чашці з кавою виявилася слоняча доза транкрелакса, до моменту, коли його під руки (у буквальному сенсі, ну й хватка в хлопців) привели в обшиту поролоном кімнату — минуло вже три тижні, й ситуація стала критичною.