Емма

Остин Джейн

«Щоб нитка між серцями, як струна».

Або вінок…

«І далі — пахне ладаном трава».

Чи — церква? Чи що? Це якась дуже хитромудра шарада, інакше він її не приніс би. Міс Вудхаус, дорогенька, невже ми ніколи її не відгадаємо?!

— Церкви, пряжа, похорон… Яка дурниця! Моя люба Гаррієт, про що ти там думаєш? Навіщо містеру Елтону було приносити шараду, написану його приятелем про церкви, похорон та пряжу? Дай-но її сюди і слухай:

— «До міс…» — слід читати: «До міс Сміт».

«Не

тут, не у кімнаті — перший склад».

Це — за.

«І далі — пахне ладаном трава, Ворожка таємниць не відкрива».

Це — чарування,ясніше не скажеш. А тепер — головне і найцікавіше:

«Кмітливий розум все з'єдна в одне», —

— бачиш, виходить зачарування —

«Щоб нитка між серцями, як струна».

Дуже вдалий комплімент! Потім розкривається його призначення, яке, моя люба Гаррієт, тобі, я сподіваюся, зрозуміти буде зовсім неважко. Можеш бути певною — це написано про тебе і для тебе.

Гаррієт не могла довго опиратися таким багатообіцяючим і приємним умовлянням. Прочитала заключні рядки, і радісне хвилювання переповнило її. Вона не могла вимовити ані слова. Та їй і не треба було говорити. Їй достатньо було відчувати. А говорила за неї Емма.

— Цей комплімент має такий чітко окреслений і конкретний зміст, — сказала вона, — що я не маю ані найменших сумнівів щодо намірів містера Елтона. Об'єкт його пристрасті — ти, і незабаром отримаєш якнайповніший цьому доказ. Я знала, що так і станеться. Я знала, що не можу помилитись, і тепер це підтверджується з усією ясністю. Стан його душі зрозумілий мені виразно і недвозначно. Такими ж виразними і недвозначними були мої побажання відносно ваших стосунків відтоді, як я з тобою познайомилася. Так, Гаррієт, саме стільки я чекала, доки трапиться те, що, зрештою, трапилось. Я ніяк не могла визначитися: симпатія між вами — це річ просто вкрай бажана чи така, що неминуче прийде сама собою? І дійсно — її бажаність і її природність були рівнозначними! Я надзвичайно рада. Моя люба Гаррієт, від усієї душі поздоровляю тебе. Будь-яка жінка може пишатися тим, що викликала до себе таке почуття. Від такої партії можна очікувати лише добра. Одруження з такою людиною дасть тобі все, що ти бажаєш: пошану, незалежність, пристойну домівку; воно утвердить тебе в колі справжніх друзів, неподалік від Гартфілда і від мене, і благословить нашу дружбу довіку. От такий шлюб, Гаррієт, ніколи не змусить червоніти ні тебе, ні мене!

— Люба міс Вудхаус… люба міс Вудхаус, — тільки й могла спочатку вимовити Гаррієт у проміжках між палкими обіймами; а коли між ними нарешті почалося щось більш-менш схоже на розмову, то Емма достатньо добре зрозуміла: думки, почуття, враження і сподівання її подруги були саме такими, як і передбачалося. Безсумнівна перевага містера Елтона знайшла переконливе підтвердження.

— Все, що ви кажете, — завжди справджується, — схлипувала Гаррієт, — і тому я розраховую, сподіваюся і вірю, що саме так воно і буде; інакше я б і уявити собі не могла. Я на це зовсім не заслуговую. Подумати тільки: містер Елтон, за котрого будь-яка з радістю вийде заміж! Стосовно нього ніяк не може бути двох різних думок — він бездоганний у всіх відношеннях. Взяти хоча б оті милі вірші: «До міс…» Господи, як винахідливо! — Невже він і справді адресував їх мені?

— Я не збираюся ні ставити подібних запитань, ні вислуховувати їх. Це — факт, що не підлягає сумніву. Можеш покластися на мою думку. Це — як пролог до п'єси, епіграф до розділу, на зміну

якому незабаром прийде проза реальних подій.

— Ніхто на таке не чекав. Та я сама ще місяць тому про це і гадки не мала! Часом дійсно трапляються речі дуже дивні та несподівані!

— Так — коли знайомляться такі люди, як ти і містер Елтон, то це і справді дивно та несподівано. Далеко не завжди трапляється, коли те, що є бажаним, буквально до фізичної відчутності можливим і суголосним із намірами інших людей, стає реальністю так швидко. Сама ситуація звела вас із містером Елтоном воєдино; ви належите одне одному за всіма обставинами свого життя. Ваше одруження буде рівнозначним шлюбові у Рендоллзі. У самій атмосфері Гартфілда є щось таке, що скеровує любов у правильному напрямку і змушує її рухатися саме в тій колії, в якій їй належить.

Шлях справжньої любові непростий, —

у гартфілдському виданні Шекспіра цей рядок супроводжувався б довжелезними коментарями.

— Щоб містер Елтон — і справді закохався в мене, хоча я — як і багато інших — до Михайлового дня його не знала і з ним не розмовляла! А він — красень із красенів, усі його поважають; зовсім як містер Найтлі! Його товариство є настільки бажаним, що — як усі гадають — йому зовсім не потрібно харчуватися вдома на самоті (хіба що тільки тоді, коли сам цього забажає), бо він отримує більше запрошень, ніж є днів у тижні. І в церкві виступає просто чудово! Міс Неш записує всі його проповіді з того часу, як він приїхав до Гайбері. Боже правий! Пригадую, як уперше його побачила! Я тоді ще майже нічого не тямила! Сестри Еббот і я, коли почули, що він проходитиме мимо, побігли до фасадної кімнати і позирали на нього в щілину між шторами; потім прийшла міс Неш і прогнала нас, а сама залишилася, щоб теж подивитися; однак трохи згодом вона покликала мене назад і дозволила й мені спостерігати, що з її боку було дуже люб'язно. А яким красивим він нам видався! Він ішов пліч-о-пліч із містером Коулом.

— Цей шлюб неодмінно буде до вподоби твоїм друзям — незалежно від того, хто вони і яке становище займають, — аби тільки у них вистачало здорового глузду; пристосовувати ж свою поведінку до бевзів ми не збираємось. Якщо їх турбуватиме, аби ти вийшла заміж щасливо,то ось вам чоловік, чий приязний характер є цьому безперечною гарантією; якщо вони бажають, аби ти, вийшовши заміж, лишилася в тій самій місцевості і в тому самому колі знайомих, то збудеться і це; коли ж єдиною їхньою метою є, аби ти вийшла заміж вдалов загальноприйнятому розумінні, то ось вам і чималенький статок, і міцне та респектабельне становище в суспільстві — таке підвищення твого соціального статусу їх неодмінно задовольнить.

— Так, істинна правда. Ви так гарно говорите; слухати вас — одна насолода. Ви розумієте геть усе. І ви, і містер Елтон такі розумні. А ця шарада! Навіть коли б я цілий рік готувалася, все одно не змогла б написати нічого такого.

— Гадаю, що по тому, як він учора відмагався, можна було здогадатися, що він збирається випробувати свої здібності.

— А мені здається, що ця шарада є безперечно найкращою з усіх тих, котрі я читала.

— Я теж ніколи не читала шаради доречнішої, це точно.

— До того ж ми ще не записували таких довгих загадок, як ця.

— Я не вважаю довжину чимось таким, що підвищує її цінність. Прийнято вважати, що такі речі тим кращі, чим вони коротші.

Гаррієт же буквально зациклилася на рядках шаради. В її голові народжувалися щонайсприятливіші порівняння.

Її щоки вкрив яскравий рум'янець, і незабаром вона заявила:

— Одна справа — мати добрий розум у звичайному розумінні, як усі; і коли є що сказати — то сісти і написати листа, коротко висловивши в ньому те, що маєш висловити; інша ж справа — складати от такі вірші та шаради.