Емма
Шрифт:
— Можливо, люба моя, але Перрі має великі сумніви, що море піде їй на користь; сам же я давно і твердо переконаний — хоча раніше цього і не казав, — що море взагалі мало кому йде на користь. Одного разу воно ледь не вбило мене.
— Годі, годі! — вигукнула Емма, відчуваючи небажаність цієї теми. — Благаю вас припинити розмови про море. Від них у мене з'являється заздрість і я починаю почуватися нещасною — бо я ніколи не була на морі! Тому вибачте, але тема Саут-Енда оголошується забороненою. Ізабелло, серденько, щось я не чула, щоб ти хоч раз поцікавилася містером Перрі; а він, до речі,
— Ой, дійсно! Славний містер Перрі — як він там, сер?
— Та так — добре, але не дуже. Сердега Перрі страждає від розлиття жовчі, але не має часу потурбуватися про себе — він сам каже мені, що ніколи про себе потурбуватись — і це дуже сумно — адже його постійно кудись викликають. Не знаю, чи має ще хтось таку велику практику, як він. Бо ж ніхто і не тямить у своїй професії так добре, як він.
— А місіс Перрі і діти — як вони? Діти сильно підросли? Я так поважаю містера Перрі! Сподіваюсь, що він незабаром навідається. Йому приємно буде побачити моїх крихіток.
— Я теж сподіваюся, що містер Перрі прийде до нас завтра, бо маю спитати в нього дещо важливе про себе. До речі, моя люба, коли він прийде, ти б попрохала його подивитися горло маленької Белли.
— О ні, сер, її горло вже настільки поліпшилося, що я майже не маю підстав для хвилювання. Може, купання їй так чудово допомогло, а може, це сталося завдяки прекрасним примочкам від містера Вінгфілда, котрі ми час від часу застосовували, починаючи з серпня…
— Сумніваюсь, моя люба, що купання пішло їй на користь, — а якби я знав, що вам потрібні примочки, то замовив би слово…
— Здається, ти забула про місіс та міс Бейтс, — сказала Емма, — ти жодного разу про них не питала.
— Ой! Зовсім забула! Славні Бейтси — мені так за себе соромно, — але ж ти згадувала про них у кожному листі. Сподіваюся, що у них усе гаразд. Мила старенька місіс Бейтс — я навідаюся до неї завтра і дітей з собою візьму. Вони завжди так раді бачити моїх малюків. А пречудова міс Бейтс! Воістину достойні люди! Як вони там, сер?
— Непогано, люба моя, загалом непогано. Але два місяці тому сердешна місіс Бейтс сильно застудилася.
— Який жаль! Минулої осені застуда дійсно поширювалася як ніколи. Містер Вінгфілд казав мені, що ніколи ще не бачив такої епідемії й таких тяжких форм цієї хвороби — хіба що тоді, коли це був справжнісінький грип.
— Схоже, що приблизно так воно й було, але не настільки, як ти змальовуєш. Перрі каже, що випадків застуди було дуже багато, але їх перебіг не був таким тяжким, як це зазвичай буває в листопаді, — він знає це зі своєї практики. Загалом Перрі не вважає, що це був період підвищеної захворюваності.
— Так, містер Вінгфілд теж не вважає його періодом дужевисокої захворюваності, хіба що…
— Моя бідолашна дитинонько, річ у тім, що в Лондоні будь-який період є періодом підвищеної захворюваності. У Лондоні немає і бути не може жодної здорової людини. Який жах, що тобі доводиться там жити! Так далеко! І там таке погане повітря!
— Та ні ж бо — саме у насповітря не таке вже й погане. Наш район Лондона є набагато кращим за більшість інших! Не плутайте нас
— Та годі, люба моя, все одно це не Гартфілд. Що б ти не казала, але після тижневого перебування в Гартфілді ви стаєте іншими людьми; ви починаєте виглядати зовсім по-іншому. А наразі я не сказав би, що хтось із вас має гарний вигляд.
— Шкода, що ви так вважаєте, сер, але запевняю вас, що сама я почуваюся досить добре за винятком незначного нервового головного болю та прискореного серцебиття, котре переслідує мене скрізь, куди б я не поїхала. А якщо діти перед сном і виглядали дещо блідими, то це тому, що від поїздки та радісного збудження по прибутті вони втомилися трохи сильніше, ніж звичайно. Сподіваюся, що завтра ви будете кращої думки про їхній зовнішній вигляд, бо містер Вінгфілд — запевняю вас — сказав мені, що ще ніколи на час від'їзду здоров'я всіх нас не було таке добре. Радію, що хоч містер Найтлі не видається вам хворим, — сказала Ізабелла і з ніжною турботливістю поглянула на свого чоловіка.
— Він має більш-менш нормальний вигляд, моя люба, і тільки; тут я нічим тебе не порадую. Гадаю, що містер Найтлі виглядає далеко не найкращим чином.
— Що там, сер? Ви щось мені сказали? — вигукнув Джон Найтлі, зачувши власне ім'я.
— Коханий, на жаль, тато вважає, що в тебе поганенький вигляд — однак сподіваюсь, це тому, що ти трохи втомився. Усе-таки перед від'їздом тобі треба було побачитися з містером Вінгфілдом.
— Люба моя Ізабелло, — скрикнув він роздратовано, — благаю, нехай тебе не хвилює мій вигляд. Займайся собі власним здоров'ям та здоров'ям дітей, пести їх, але дозволь мені виглядати так, як хочу я.
— Я не зовсім зрозуміла, — вигукнула Емма, — що ви там казали своєму братові про намір вашого друга містера Грема найняти управителя з Шотландії для свого нового маєтку. А чи варто це робити? Чи не виявляться давні забобони надто сильними?
І Емма продовжувала розмову подібним чином так довго і так успішно, що коли їй знову довелося перевести свою увагу на батька та сестру, вона почула лише безневинні і люб'язні розпитування Ізабелли про Джейн Ферфакс. І хоча загалом Джейн Ферфакс не була в неї у великому фаворі, саме в той момент Емма радо приєдналася до похвал на її адресу.
— Джейн Ферфакс! Вона така мила і люб'язна! — сказала місіс Найтлі. — Я так давно з нею не бачилася, хіба що випадково у місті й то ненадовго! Напевно, її добра старенька бабуся і пречудова тітонька такі щасливі, коли вона приїздить їх провідати! Мені завжди дуже прикро за любу Емму, тому що Джейн Ферфакс не може частіше бувати в Гайбері! Думаю, що тепер, коли їх дочка вийшла заміж, полковник Кемпбелл і місіс Кемпбелл зовсім перестануть її відпускати. А вона була б для Емми прекрасною подругою.