Емма
Шрифт:
— Ото вже ця місіс Черчілль! Усі знають про місіс Черчілль, — відповіла Ізабелла. — Я завжди думаю про цього бідолашного молодого чоловіка не інакше, як із великим співчуттям. Напевне, це так жахливо — весь час жити поруч із особою, що має кепський характер! На щастя, нам не довелося зазнати нічого подібного; але впевнена, що це не життя, а суцільне страждання. Це таке благословення, що вона ніколи не мала дітей! Маленькі бідолахи, якими нещасними вона зробила б їх!
Еммі хотілося залишитися з місіс Вестон наодинці. Тоді їй вдалося б почути більше: місіс Вестон говорила б із нею з тією долею відвертості, на яку б вона ніколи не наважилася при Ізабеллі, і навряд чи стала би приховувати від неї те, що стосувалося Черчіллів, за винятком хіба що того інстинктивного уявлення про Френка, котре сформувалося під впливом її фантазії.
Однак, коли він був зайнятий розмовою з Ізабеллою, Емма знайшла-таки можливість сказати:
— Значить, ви аж ніяк не вважаєте візит вашого сина вирішеною справою. Мені дуже шкода. Перше знайомство — річ завжди незручна, коли б воно не відбулося; і тому чим швидше воно трапиться — тим краще.
— Авжеж, і кожна відстрочка змушує ще більше боятися можливих нових відстрочок. Навіть якщо приїзд цієї сім'ї — Брейтвейтів — буде відкладено, боюсь, що все одно знайдеться якийсь привід нас розчарувати. Мені неможливо навіть уявити якесь небажанняз його боку; але я переконана у сильному небажанні Черчілліввідпустити його. Вони ревнують його. Навіть його повага до свого батька викликає у них ревнощі. Коротше кажучи, я не можу бути впевненою у його приїзді і не хочу, щоб містер Вестон був тут таким оптимістом.
— Він мусить приїхати, — мовила Емма. — Нехай хоч на пару днів — але все одно мусить; навряд чи можна припустити, що молодому чоловікові таке не під силу. Молоду жінку,опинись вона в поганих руках, іще можна якось залякувати і тримати подалі від тих, із ким вона хоче бути; але неможливо збагнути, як молодого чоловікаможна обмежувати так, що він навіть не має можливості провести тиждень у свого батька, якщо на те буде його бажання.
— Для того, аби вирішувати, що Френк може робити, а що — ні, треба побувати в Енскумі і знати звичаї цієї родини, — відповіла місіс Вестон. — Мабуть, з такою ж обережністю слід також судити й про поведінку будь-кого з будь-якої сім'ї; але впевнена, що Енскум не можна міряти загальними мірками, бо місіс Черчілль є дуже і дуже нерозважливою, і все підкоряє своїй волі.
— Але ж вона в захваті від свого племінника: він її улюбленець. Тому, відповідно до моїх уявлень про місіс Черчілль, цілком природно було би припустити, що коли вона не робить нічого для комфорту свого чоловіка, якому завдячує всім і який терпить її нескінченні примхи, то тоді вона часто мусить керуватися бажаннями свого племінника, якому не завдячує зовсім нічим.
— Люба моя Еммо, не намагайтеся — з вашою лагідною вдачею — зрозуміти вдачу лиху або визначити для неї якісь правила: облиште її розпоряджатися самою собою. Я не сумніваюся, що часом Френк чинить значний вплив; але для нього не існує ніякої можливості визначити заздалегідь, коли самевін цей вплив зможе вчинити.
Емма вислухала, а потім холодним тоном мовила:
— Я не заспокоюся, доки він сюди не приїде.
— Може, в деяких моментах він дійсно має сильний вплив, — продовжила місіс Вестон, — а в інших — дуже незначний; так от: серед тих моментів, у яких вона перебуває поза його впливом, скоріш за все якраз і є ті, котрі визначають можливість його приїзду до нас.
Розділ 15
Невдовзі містеру Вудхаусу надійшов час пити чай; після того, як він попив чаю, йому надійшов час їхати додому, і три його співрозмовниці — доки до кімнати не зайшли інші джентльмени — щосили намагалися не дати йому за розмовами помітити, що година вже пізня. Містер Вестон — чоловік компанійський і говірливий, був далеко не прихильником ранніх розставань; але нарешті компанія, що сиділа у вітальні, отримала-таки поповнення. Одним із перших увійшов містер Елтон, який перебував у гарному настрої. Місіс Вестон і Емма сиділи разом на дивані. Він негайно до них приєднався і без будь-якого запрошення всівся поміж ними.
У Емми теж був гарний настрій, викликаний задоволенням од передчуття приїзду містера Френка Черчілля,
Він висловив свою надзвичайну стурбованість станом здоров'я її подруги — її прекрасної, чарівливої, люб'язної подруги. Що нового? Чи не довідалася вона чогось нового про Гаррієт уже після приїзду до Рендоллза? Він такий стурбований… Не стане приховувати, що сам характер хвороби викликав у нього сильне занепокоєння. В такому от дуже сприятливому для себе дусі містер Елтон і проговорив деякий час, не стільки прислухаючись до відповідей з її боку, скільки висловлюючи добре розуміння тієї небезпеки, яку несла з собою сильна ангіна; тому Емма готова була виявити поблажливість і простити йому недавні огріхи.
Та ось у його словах окреслився зовсім інший зміст: раптом виявилося, що його більше лякає сильна ангіна в неї, ніж у Гаррієт, що він не стільки боїться, аби у Гаррієт не було інфекції, скільки — щоб інфекції не було в неї. З неабияким запалом почав він умовляти її припинити — принаймні зараз — відвідування хворої в її кімнаті та благати, щоб вона пообіцяла йомуне вдаватися до таких небезпечних кроків, доки він не побачиться з містером Перрі та не дізнається про його думку з цього приводу. І хоча вона намагалася відбутися жартами і повернути розмову в потрібне русло, їй ніяк не вдавалося покласти край його виявам надзвичайної турботи про неї. Вона була роздратована. Нікуди було правди діти: дійсно виглядало так, наче він щосили намагається продемонструвати свою закоханість у неї, а не в Гаррієт; коли це так, то яка це жахлива і гідна всілякого презирства легковажна мінливість! Він звернувся до міс Вестон, благаючи її про допомогу — чи не надасть вона йому своєї підтримки? Чи не підсилить вона його доказів своїми, щоб умовити міс Вудхаус не ходити до пансіону місіс Годдард, доки не буде повної впевненості, що хвороба міс Сміт не має інфекційного характеру? Він заспокоїться тільки тоді, коли йому дадуть обіцянку — чи не допоможе вона йому її отримати?
— Така дбайлива до інших і така недбала до себе! — продовжував він. — Хотіла, щоб я залишився сьогодні вдома лікувати свою застуду, однак не хоче дати обіцянку не ризикувати, щоб самій не захворіти гострим запаленням горла! Хіба це справедливо, місіс Вестон? Розсудіть нас. Чи не маю я певного права скаржитися? Я переконаний, що ви з люб'язною готовністю мені допоможете.
Емма побачила здивування в очах місіс Вестон і відчула, що це здивування є дуже сильним, бо самим висловлюванням та самою манерою свого звернення містер Елтон привласнював собі першочергове право опікуватися її проблемами; сама ж вона була надто роздратована та ображена, щоб дати зрозумілу відповідь по суті. Вона тільки зміряла його поглядом; але це був такий погляд, що — за її задумом — мав привести його до тями. Потім вона підвелася з дивана і, пересівши до своєї сестри, перенесла на неї всю свою увагу.
Наступна тема виникла так швидко, що Емма не мала часу дізнатись, як містер Елтон сприйняв її докір, бо до кімнати зайшов містер Найтлі. Він тільки-но розвідав погоду і сповістив, що землю вкрив сніг і що сніговий покрив швидко збільшується і сильно мете. Завершуючи розповідь, він звернувся до містера Вудхауса:
— Нічого не скажеш — енергійний початок ваших зимових турбот, сер. Для вашого кучера і коней це щось нове — пробиратися додому крізь завірюху.
Бідолашний містер Вудхаус мовчав, заціпенівши з переляку; зате іншим було що сказати; всі інші висловлювали подив або демонстрували його відсутність, задавали питання або намагалися сказати щось втішне. Місіс Вестон і Емма щиро намагалися його підбадьорити і відвернути увагу від того, що сказав зять, котрий доволі бездушно тріумфував.
— Я був у захваті від вашої рішучості, сер, — мовив він, — мати сміливість виїхати в таку погоду, заздалегідь знаючи, що незабаром піде сніг! Мабуть, усі бачили, що скоро піде сніг. Я захоплююсь вашою мужністю; смію надіятися, що ми благополучно дістанемося додому. Навряд чи дорога стане непроїзною, коли снігопад триватиме ще годину чи дві; ми ж маємо дві карети: якщо одну з них замете в полі, то в нашому розпорядженні буде ще одна. Сподіваюся, що ще до півночі ми цілими й неушкодженими доберемося до Гартфілда.