Емма
Шрифт:
— Ні, ні за що на світі! Містере Вестон, я дуже вдячний вам за ваше нагадування. Дуже не хотілось би завдавати їм прикрощів. Я знаю, що вони — люди дуже достойні. Перрі розповідав мені, що містер Коул пиво на дух не переносить. З його вигляду цього не скажеш, але містер Коул страждає від розлиття жовчі, дуже страждає. Ні, я не завдам їм ніяких прикрощів! Моя люба Еммо, нам треба на це зважати. Знаєш що, ніж ризикувати образити господарів, краще затримайся довше, ніж тобі хотітиметься. І не звертай увагу на втому. Серед друзів, я певен, тобі нічого не загрожуватиме.
— Ну звичайно ж, тату. За себе я зовсім не боюся. Якби не ти, то я не побоялася б залишитися допізна, як місіс Вестон. Я просто не хочу, щоб ти сидів і чекав на мене. Я зовсім не боюсь, що тобі
Розділ 8
Френк Черчілль повернувся, і у Гартфілді не знали, запізнився він до обіду в домі свого батька чи ні, бо містеру Вестону дуже хотілося, щоб його син сподобався містеру Вудхаусу, тож чому б не приховати якийсь недолік, якщо його можна приховати?
Він повернувся підстрижений і весело та щиросердо з себе сміявся, але, здавалося, не відчував при цьому ніякого сорому за свій вчинок. Йому було байдуже до довжини свого волосся, на його обличчі не відобразилося ніякого сум'яття, не шкодував він за витраченими грошима і взагалі — почувався прекрасно. Він був таким же безтурботним і життєрадісним, як і завжди. Тож Емма, побачивши його, мовчки моралізувала таким чином: «Не знаю, чи мусить так бути, але безперечно, що дурощі перестають бути дурощами, якщо їх у нахабний манер вчиняють люди розумні. Злі вибрики завжди будуть злими вибриками, але дурість не завжди буде дурістю. Все залежить від вдачі того, хто її скоює. Містере Найтлі, Френк — зовсім не пустопорожній молодий телепень. Він або пишатиметься своїм вчинком, або соромитиметься його. Це або хвалькуватість дженджика, або недолугість натури надто слабкої, щоб захищати власне марнославство. Аж ніяк він не є ні пустопорожнім, ні дурнуватим».
Прийшов вівторок, а разом з ним — приємна перспектива побачити його знову, причому на триваліший, ніж досі, час, придивитися до його поведінки на людях і зробити відповідні висновки, а саме — щойого манери означатимуть для неї самої; вирішити, чи довго ще потрібно буде напускати на себе байдужий вигляд, і уявити можливу реакцію всіх тих, хто вперше побачить їх разом.
Попри те, що вечір мав відбутись у містера Коула, Емму опанували радісні передчуття; але вона не могла забути, що серед недоліків містера Елтона — навіть у ті дні, коли він був у фаворі, — жоден не турбував її більше, аніж його звичка обідати в містера Коула.
Комфорт її тата було забезпечено більш ніж достатньо: зголосилися прийти і місіс Бейтс, і місіс Годдард; тож перед від'їздом останній Еммин обов'язок ввічливості полягав у тому, щоб висловити обом дамам вдячність, коли вони сиділи всі разом після обіду; і — поки містер Вудхаус висловлював захоплення красою її плаття — запропонувати їм по великому шматку торта і повній склянці вина, щоб зробити все від неї залежне і компенсувати те вимушене самообмеження, до якого їх може змусити турбота її татуся про їхні фігури. Раніш вона розпорядилася подати їм розкішний обід і їй хотілося сподіватись, що батько дозволив їм його з'їсти.
До будинку Коулів вона під'їжджала за чиєюсь каретою і зраділа, коли побачила, що то була карета містера Найтлі, бо своїх коней містер Найтлі не держав, вільних коштів мав небагато; зате, маючи доволі здоров'я, жвавості й незалежності, забагато, на думку Емми, пересувався пішки й користувався каретою не так часто, як личило хазяїну Донвелл-Еббі. У неї з'явилася можливість від щирого серця висловити своє схвалення, бо він іще й зупинився, щоб подати їй руку, коли вона виходила з карети.
— Цього разу ви прибули, як і
Він подякував їй і зауважив:
— Мені надзвичайно поталанило, що ми прибули одночасно! Інакше коли б уперше зустрілися лише у вітальні, то ви могли б і не помітити, що сьогодні я більшесхожий на джентльмена, ніж зазвичай. З мого зовнішнього вигляду чи поведінки ви могли б і не здогадатися, в який спосіб я прибув.
— Думаю, що здогадалася б, неодмінно здогадалася. Коли люди прибувають у спосіб, який вони вважають для себе недостойним, то завжди виглядають якось сором'язливо або метушливо. Ви, звичайно ж, вважаєте, що вам вдається не подавати виду, але у вашій зовнішності все одно відчувається бравада, щось від напускної невимушеності; я завжди підмічаю це у вас щоразу, коли ми зустрічаємось у подібних обставинах. Але наразівам немає потреби бундючитися. Немає потреби видаватися кращим за інших. Ви ж не боїтеся, що хтось вважатиме, наче вам слід соромитися? От тепер мені дійсно буде дуже приємно зайти разом із вами до кімнати.
— Противне дівчисько! — така була його відповідь, причому аж ніяк не роздратована. Емма мала всі підстави бути задоволеною рештою учасників вечора так само, як і містером Найтлі. Її прийняли зі щирою повагою, котра не могла не подобатись, і віддали належну шану. Коли прибули Вестони, то і він, і вона удостоїли Емму зворушених поглядів, сповнених щирої любові та надзвичайного захоплення; а їхній син наблизився до неї з радісною бадьорістю, котра свідчила, що саме Емма є предметом його цікавості; коли сідали обідати, то він опинився поряд із нею, виявивши при цьому — на її тверде переконання — неабияку спритність зі свого боку.
Компанія зібралася досить велика, оскільки до неї ввійшла ще одна родина, цілком пристойна сільська родина, котру Коули запросили, користуючись своїм правом господарів, а також чоловічий представник сімейства Коксів, гайберійський правник. Жіноцтво менш родовите, включно з міс Бейтс, міс Ферфакс і міс Сміт, мало підійти під вечір; але за обідом воно й так було вже надто численним, аби якась тема розмови заволоділа всіма; і доки говорили про політику та містера Елтона, Емма могла всю увагу присвятити своєму приємному сусідові. Першим стороннім звуком, на який вона просто зобов'язана була відреагувати, було ім'я Джейн Ферфакс. Здавалося, місіс Коул розповідала про неї саме те, що могло викликати інтерес. Емма прислухалась і виявила, що про це послухати варто. Уява, ця така люба їй самій частина власної натури, отримала вкрай цікаву відомість. Місіс Коул розповідала, що заходила до місіс Бейтс, і тільки-но зайшла в кімнату, то її спантеличив вигляд фортепіано — інструмента зовні дуже елегантного: це був не рояль, а велике квадратне фортепіано. Суттю ж розповіді, кінцем діалогу, що мав місце після здивування, розпитувань і поздоровлень з боку міс Коул і пояснень — з боку місіс Бейтс, стало повідомлення про те, що це фортепіано доставили від Бродвуда минулого дня на превелике здивування як тітки, так і її племінниці, — це трапилося цілком несподівано; місіс Бейтс розповідала також, що Джейн і сама зовсім розгубилася, спантеличилась і ніяк не могла второпати, хто ж це міг його прислати, але тепер вони абсолютно впевнені, що замовити його могла лише одна людина — і цією людиною є, звичайно ж, полковник Кемпбелл.
— Більше ні на кого подумати, — додала місіс Коул, — дивно, що тут взагалі могли бути якісь сумніви. Але, здається, зовсім недавно Джейн отримала від них листа, так у ньому ані слова про це не йдеться. Їй краще знати їхні звички, але я не думаю, що їхнє мовчання означає, наче це не вони зробили подарунок. Може, хотіли приємно здивувати її?
Багато хто погодився з місіс Коул; всі, хто обговорював це, були однаковою мірою переконані, що фортепіано надійшло від полковника Кемпбелл а, і такою ж однаковою мірою бурхливо раділи такому подарунку; охочих поговорити не бракувало, тож Емма могла сформувати власну думку, продовжуючи при цьому слухати місіс Коул.