Емма
Шрифт:
Однак Енскум виявив поблажливість — якщо не на словах, то на ділі. Бажання Френка затриматися скоріш за все не сподобалось, але проти нього і не заперечували. Тож усе залишилось як було, і приготування йшли успішно. Як це часто буває, одна турбота, зникаючи, поступається місцем іншій; і тепер, коли Емма почувалася впевненою щодо балу, вона почала сприймати як чергову неприємність ту зухвалу байдужість, котру містер Найтлі виявляв до майбутньої події. Чи тому, що він сам не любив танцювати, чи тому, що з ним не порадилися, але все це, здавалося, зовсім його не цікавило, він рішуче не сприймав
— Прекрасно. Якщо Вестонам подобається мати скільки клопоту заради декількох годин галасливої розваги, то це їхня справа, тільки хай не вирішують за мене, як мені веселитися. Так, звичайно, я обов'язково прийду, я ж не можу відмовити; я щосили намагатимуся не заснути, але скажу чесно: я з більшою охотою посидів би вдома, проглядаючи тижневий звіт Вільяма Ларкінса. І що за насолода така, прости Господи — спостерігати за танцями! Це не для мене. Я ніколи за ними не спостерігаю, і навряд чи хтось іще це робить. Мабуть, красивий танець, як і моральна чеснота, вже сам по собі є винагородою. Ті ж, що стоять поруч, зазвичай думають зовсім про інше.
Емма відчула, що це камінець у її город, і розсердилася. Однак було ясно, що його байдужість чи навіть осуд не призначалися для того, щоб догодити Джейн Ферфакс; у своєму засудженні самої ідеї балу він не керувався їїпочуттями, бо самій Джейн думка про танцювальний вечір сподобалася надзвичайно; вона пожвавішала, зробилася відвертішою, і в неї навіть вирвалося:
— О, міс Вудхаус, сподіваюся, нічого не станеться і бал обов'язково відбудеться, бо інакше це було б таким розчаруванням! Мені дуже, дуже хочеться, щоб він відбувся, справді!
Тож містер Найтлі віддавав перевагу товариству Вільяма Ларкінса зовсім не для того, щоб зробити приємність Джейн Ферфакс, ні! Емма все більше й більше пересвідчувалася, що місіс Вестон явно помилилась у своїх припущеннях. З його боку було багато чисто дружньої симпатії і співчуття — але не любові.
Та, на превеликий жаль, потреба сваритися з містером Найтлі незабаром відпала. Минули два дні радісної визначеності й певності, та всьому цьому раптово настав кінець. Від містера Черчілля надійшов лист, що спонукав племінника до негайного повернення: місіс Черчілль захворіла, і захворіла надто серйозно, щоб обійтися без Френка; зі слів її чоловіка, вона хворіла вже тоді, коли два дні тому писала листа своєму племінникові, але того разу нічого про недугу не повідомила через небажання завдавати клопоту і через свою незмінну звичку ніколи не думати про себе. Тепер же вона розхворілася не на жарт і тому змушена благати його вирушити до Енскума невідкладно.
Про зміст цього листа Емма дізналась із записки, що відразу ж надійшла від місіс Вестон. Від'їзд Френка був справою вирішеною й неминучою. Він мав вирушати через кілька годин, причому його небажання їхати ніякою справжньою тривогою за здоров'я тітки не приглушувалося. Френк добре знався на її хворобах: вони чомусь завжди траплялися тоді, коли їй треба було.
Місіс
Цією злощасною запискою і закінчився для Емми сніданок. Після її прочитання тільки й лишалося, що журитись і бідкатися. Балу не буде! Не буде зустрічі з молодим кавалером, не буде всіх тих почуттів, що могли в нього виникнути! Яке нещастя! Це був би такий чудовий вечір! Всі були б такі щасливі! А особливо — вона та її партнер! Єдиною втіхою для неї лишалася фраза: «Я знала, що так буде!»
Почуття її батька були зовсім іншими. Він думав здебільшого про хворобу місіс Черчілль і бажав знати, як її лікують. Стосовно ж балу — так, це жахливо, що серденько Емму засмутили, але буде спокійніше, якщо всі вони залишаться вдома.
Емма приготувалася зустріти візитера ще до того, як він з'явився; так, йому можна було закинути певний брак нетерплячості зустрітися з нею, але коли він прийшов, то його засмучений вигляд і пригнічений настрій засвідчили, що це звинувачення можна зняти. Френк переживав розставання так сильно, що йому бракувало слів. Весь вигляд його виражав пригніченість. Перші декілька хвилин він розгублено сидів, не знаючи, що й сказати, а коли підвівся, то тільки й мовив:
— З усього, що є гидкого, прощання — річ найгидкіша.
— Але ви ж повернетесь, — відповіла Емма. — Це ж не останній ваш візит до Рендоллза.
— Та… в тім-то й річ, — хитаючи головою, — що я не знаю напевне, коли зможу приїхати знову!.. Але прагнутиму до цього всіма силами своєї душі!.. Це буде об'єктом усіх моїх думок і сподівань!.. І якщо мої дядько та тітка поїдуть цієї весни до міста… лише боюсь, що… бо вони минулої весни так і не вибралися… боюсь, що ця традиція пішла в небуття назавжди.
— Бідолашний наш бал! Про нього тепер доведеться забути.
— Ах, наш бал!.. На що ми чекали?… Чому відразу не насолодися?… Як часто радість руйнується приготуваннями, оцими безглуздими приготуваннями! Ви якось сказали, що саме так воно і буде. О, міс Вудхаус, і чому ви завжди маєте рацію?
— Вибачте, заради Бога, що я мала рацію саме в цьому випадку. Краще б я була веселою, ніж проникливою.
— Якщо я зможу приїхати, то ми неодмінно влаштуємо наш бал. Мій батько на це сподівається. Не забувайте про ваш ангажемент.
На Емминому обличчі відобразилися прихильність і згода.
— Це були прекрасні два тижні! — продовжив Френк. — Кожний новий день — ще більш захоплюючий і дорогоцінний, ніж попередній! З кожним днем я все більше відчував, що ніяке інше місце не зможе сподобатися мені так, як це. Щасливі ті, що можуть залишитись у Гайбері!
— Тепер, коли ви так щедро розсипаєтеся перед нами в похвалах, — засміялася Емма, — я дозволю собі запитати вас, чи, бува, не їхали ви сюди спочатку з певними сумнівами? Чи, бува, не перевершили ми ваших сподівань? Переконана, що так. Переконана, що ви сумнівались у нашій здатності вам сподобатися. Ви б не вагалися так довго стосовно свого приїзду, якби мали позитивне уявлення про Гайбері.