Шрифт:
Дiється в Таврiдi, в мiстi Партенiтi, перед храмом Артемiди** Таврiдської.
Мiсце над морем. Море вдається затокою в скелистий берег. При самому березi голi, дикi, сiро-червонi скелi, далi узгiр'я, поросле буйними зеленощами: лаврiв, магнолiй, олив, кипарисiв i т. iн. цiлий гай. Високо над кручею невеликий пiвкруглий портик. Скрiзь по узгiр'ю межи деревами бiлiють сходи, що спускаються до храму. З лiвого боку, на самiй сценi, великий портал храму Артемiди з дорiйською колонадою i широкими сходами. Недалеко вiд храму
Х о р д i в ч а т
С т р о ф а
Богине таємна, велична Артемiдо,
Хвала тобi!
Хвала тобi, холодна, чиста, ясна,
Недосяжна!
А н т и c т р о ф а
Горе тому, хто, зухвалий, подивиться
На непокриту богинi красу,
Горе тому, хто руками нечистими
Шати пречистi богинi торкне, -
Тiнi, спотворенi мiсячним сяєвом,
Кращими будуть, ніж образ його,
Рiдная мати, на нього споглянувши,
Рiдного сина свого не пiзна.
С т р о ф а
Заступнице мiцна коханої Таврiди,
Хвала тобi!
Хвала тобi, потужна, невблaганна
Богине стрiл!
A н т и с т р о ф а
Горе тому, хто словами безчельними
Грiзну богиню образить здола,
Горе тому, хто не склонить покiрливо
Гордее чоло - богинi до нiг!
Мiсячний промiнь скорiш не дiстанеться
До океану глибокого дна,
Анiж не влучить стрiла Артемiдина
В серце безумця зухвале, палке.
З храму виходить Iфiгенiя в довгiй одежi i з срiбною дiадемою над чолом.
С т р о ф а
Iде богинi жриця наймилiша, -
Вiддаймо честь!
Вiддаймо честь; її сама богиня
Обрала нам.
А н т и с т р о ф а
З краю далекого, з краю незнаного
Нам Артемiда й привела,
Все таємниця в дiвчини величної,
Рiд її, плем'я i ймення само.
В гаю святому у нiч Артемiдину
Жертву таємну приносили ми,
Там показала нам в сяєвi срiбному
Сюю дiвчину богиня сама.
Iфiгенiя тим часом бере велику чарку в одної з дiвчат і фiал у другої, третя дiвчина наливає їй в чарку вино, четверта - олiй у фiал, Іфiгенiя зливає вино i олiй на вогонь, потiм посипає олтар свяченим ячменем та сiллю, беручи те з кошикiв, що подають дiвчата.
I
(приносячи жертву)
Вчуй мене, ясна богине,
Слух свiй до мене склони!
Жертву вечiрню, сьогоднi подану, ласкаво прийми.
Ти, що просвiчуєш путь мореходцям, на хвилях заблуканим, Нашi серця освiти!
Щоб ми стояли, тебе прославляючи,
Серцем, i тiлом, i думкою чистії,
Перед твоїм олтарем.
Х о р
Слава тобi!
Срiбнопрестольная,
Вiчноосяйная,
Дивно потужная!
Слава той!
I ф i г е н i я
Ти, переможная, стрiлами ясними
Темряву ночi ворожу поборюєш, -
Нам свою ласку з'ясуй!
Течнi чари, таємнi наслання Еребовi,***
Нам поможи побороть!
Х о р
Слава тобi!
Срiбнопрестольная,
Вiчноосяйная,
Дивно потужная!
Слава тобi!
Iфiгенiя вiддає дiвчатам чарку i фiал, робить знак рукою, i дiвчата iдуть у храм. Iфiгенiя ворушить багаття на олтарi, щоб яснiше горiло, поправляє покраси.
I ф i г е н i я
(сама)
Ти, срiбнолука богине-мисливице,
Честi i цноти дiвчат обороннице,
Помiч свою нам подай…
(Пaдає на колiна перед олтарем i простягає в розпачi руки до статуї).
Прости мене, величная богине!
Устами я слова сi промовляю,
А в серцi їх нема…
(Встає, одступає вiд олтара i дивиться на море).
А в серцi тiльки ти, Єдиний мiй, коханий рiдний краю!
Все, все, чим красен людський вiк короткий, Лишила я в тобi, моя Елладо.
Родина, слава, молодiсть, кохання
Зосталися далеко за морями.
А я сама на сiй чужiй чужинi,
Неначе тiнь забутої людини,
Що по Гадесових полях блукає,
Сумна, блiда, безсила, марна тiнь!
(Iде на сходи порталу i притуляється до колони).
Холодний мармур - тiльки ж i притулку!
А як було я голову схиляла
До матерi коханої на груди
I слухала, як рiдне серце билось…
Як солодко було тримать в обiймах
Тоненький стан мого хлоп'ятка-брата,
Мого золотокудрого Ореста…†
Латони дочко, сестро Аполлона!††
Прости своїй рабинi спогад сей!..
Хоч би менi вiтри принесли звiстку,
Чи там живий ще мiй шановний батько
I лвба матiнка… Сестра моя, Електра,
Вже досi одружилась. A Орест?
Вiн досi вже на грищах олiпiйських
Отримує вiнцi. Як мусить гарно
Оливи срiбне листя одбивати