Фах
Шрифт:
— Заберіть свій одяг і йдіть до кімнати 15-С. Там на вас чекатимуть папери і мій висновок.
— Хіба я вже здобув освіту? — вразився Джордж. — Мені здавалося, що це тільки…
Лікар Антонеллі подивився вбік, на письмовий стіл.
— Вам усе пояснять. Робіть, як я сказав.
Джордж безпорадно силкувався вгадати, про що ж йому скажуть. Що він має право тільки на фах дипломованого чорнороба? Його хочуть підготувати до цієї новини, призвичаїти до фаху.
Він раптом цілком повірив у
Зашпортуючись, він поплентався до свого місця в залі очікування. Тревіліяна там не було, і якби Джордж добре воло дів собою, щоб тверезо оцінювати навколишнє, то мав би дякувати своїй долі. Тут майже нікого не залишилося — тільки «хвіст» алфавіту. Хлопці наче були не від того, аби розпитати його що і як, та у них, змучених очікуванням своєї черги, не стачило сили витримати сповнений ненависті й люті погляд.
Яким правом вони будуть кваліфікованими фахівцями, а він — чорноробом? Чорноробом! Джордж був у цьому переконаний.
Службовець у червоній формі повів його лункими коридорами вздовж вервечки дверей. За ними розташувалися групи фахівців — де по двоє, де по п’ятеро душ: механіки-мотористи, інженери-будівельники, агрономи… Існували сотні фахів, більшість із яких буде репрезентовано одним чи двома жителями цього маленького містечка.
Зараз Джордж ненавидів їх усіх: статистиків, бухгалтерів, тих, хто важливіший, і тих, хто скромніший. Він ненавидів їх за те, що вони вже здобули свої обмежені знання і в них уже визначена доля, а у нього, все ще не навченого, попереду тяганина й невідомість.
Джордж дістався до дверей з номером 15-С. Його завели в пусту кімнату і залишили. На якусь мить він піднісся духом. Якби ця кімната була для чорноробів, тут, звичайно, вже сиділи б десятки юнаків.
Біля невисокої, заввишки по пояс, переділки ковзнули розсувні двері, й до кімнати зайшов літній сивоголовий чоловік. Він посміхнувся, показавши рівні, мабуть, штучні, зуби. Проте у нього було молоде гладеньке обличчя й гучний голос.
— Добрий вечір, Джордже! — привітався він. — Бачу, цього разу до нас у сектор потрапив тільки один.
— Тільки один? — безпорадно запитав Джордж.
— Таких, як ти, на Землі тисячі. Ти не самотній. Джордж почав дратуватися.
— Я нічого не розумію, сер, — сказав він. — Яка в мене класифікація? Що тут коїться?
— Спокійно, синку. З тобою все гаразд. Таке могло б статися з кожним. — Він простягнув руку, і Джордж машинально взявся за неї. Тепла долоня міцно потисла Джорджеву долоню. — Сідай, синку. Мене звуть Сем Елленфорд.
Джордж нетерпляче кивнув.
— Я хочу знати, в чім річ, сер?
— Природно. По-перше, Джордже, ти не можеш бути програмістом. Думаю, ти сам уже
— Так, — з гіркотою в голосі погодився Джордж. — Але ким же я тоді буду?
— Таке важко пояснити, Джордже. — Елленфорд помовчав, а потім вимовив: — Ніким.
— Що?!
— Ніким!
— Що це означає? Чому ви не можете дати мені фаху?
— В цьому разі, Джордже, у нас немає вибору. За нас вирішує структура твого мозку.
Джордж пожовтів і витріщив очі.
— З моїм мозком щось не так?
— У ньому є якісь зміни. Гадаю, з погляду фахової кваліфікації, ти можеш вважати, що в ньому є порушення.
— Але чому? Елленфорд знизав плечима.
— Ти, звісно, знаєш, яким чином діє земна Програма Освіти: практично всяка людина спроможна засвоїти будь-які знання, але кожен окремий мозок краще підходить до одних видів знань, ніж до інших. Ми намагаємося, по змозі, поєднувати структуру мозку з відповідними знаннями даного фаху, виходячи з потреби на спеціальність.
Джордж кивнув:
— Так, я знаю.
— Проте інколи, Джордже, нам трапляється юнак, у якого інтелект не підходить для накладання будь-яких знань.
— Ви хочете сказати, що я не годен здобути освіти?
— Саме це я маю на увазі.
— Казна-що. Я ж тямлю. Я можу зрозуміти…
Він безпорадно озирнувся, наче шукаючи якоїсь нагоди довести, що мозок його працює справно.
— Будь ласка, глянь на речі тверезо, — поважно сказав Елленфорд. — Ти розумний. Поза всяким сумнівом. Твій інтелект навіть вищій за середній. На жаль, це не має відношення до накладання знання на мозок. І взагалі, сюди завжди потрапляють розумні люди.
— Ви хочете сказати, що я не годжуся навіть у дипломовані чорнороби? — промимрив Джордж. Навіть така перспектива здавалася йому кращою, ніж розчахнута поряд із ним безодня. — Що ж такого треба знати, щоб стати чорноробом?
— Ти недооцінюєш чорноробів, юначе. Існує багато різновидів професії чорнороба, і кожен з них має свій досить складний комплекс знань. Крім того, для цього фаху ми повинні добирати не тільки відповідні розуми, а й відповідні тіла. Ти не придатний для цього, Джордже. Якби ти й став чорноробом, то тебе на довго б не вистачило.
Джордж знав, що йому бракує фізичної сили.
— Але я ніколи не чув, щоб хтось не мав фаху, — заперечив він.
— Таких небагато, — визнав Елленфорд. — І ми охороняємо їх.
— Охороняєте? — Джордж відчув, як у збентеженій душі зростає страх.
— Тобою опікується планета, Джордже. З тієї миті, як ти зайшов у ці двері, ми почали виконувати свої обов’язки. — І він усміхнувся.
То був аж надто лагідний усміх. Джорджеві він здався усміхом власника, усміхом дорослого до безпорадної дитини.