Факир

Васильченко Вячеслав Николаевич

– як там моя пропозиця?

– Чудово, - пожвавшав Тон.
– Я згоден.

– Суперпрекрасно, - засвтився радстю Режисер.
– Хай як це не банально, та ншого вд вас я й не чекав... Гаразд. До справи. "Мшень" ваша - Пенелопа Димитрадс. батько - Антонс Димитрадс. Практично, ваш тезко, Ентон. Може це - рука дол? (Ха-ха-ха!). Адреса - Панепстму, 16. Ось.
– Режисер передав теку, що лежала в пакет на сусдньому стльц.
– Вичерпна нформаця про цю родину. Ознайомтесь - до роботи... А тепер - ще один штришок. Не раджу мпровзувати на тему "полця". По-перше, я надйно захований захищений. По-друге, на вас сфабриковано такий компромат, що все життя вдригуватиметься. Тож, краще не жартувати.

навть думку таку женть. Ще до того, як з'явиться. Я - людина серйозна. кожне мо слово значить саме те, що кажу. А коли вже я сказав, то обов'язково так зроблю. Тому, заради Бога, майте мо слова не за погрозу, а за попередження. Бо все серйозно. жартувати не рекомендую... А зараз - може, по чарчин? За повний аншлаг?
– Режисер аж подався вперед.

– Я, взагал-то, не вживаю, але заради успху...
– Тон стенув плечима.
– Тльки не по чарчин, а по грамин.
– Показав, скльки це. Вийшло зовсм трошки. Навть менше.

Режисер звичним рухом покликав блоснжно-стерильного кельнера. За успх - то й за успх!

29 серпня 1993 року, Афни, 15 год. 39 хв.

Тон впевнено вв афнськими вулицями новенького "Форда". Не вдставав вд "Мерседеса". Там - Ламброс Караянс. Молодий афнський адвокат. з солдним м'ям чималими статками. Поряд - "золотопера пташка", як про себе називав Тон, - сама Пенелопа Димитрадс. Куди поспшав "Мерседес" - Тон не знав. Але це не хвилювало. Просто сидв на хвост. Уже закнчувався третй тиждень вдтод, як почав шпигувати. Але ця виснажлива праця не давала няких результатв. Тон супроводжував двчину, звичайно покрадьки, майже в усх "вояжах". Але н зблизитись, н принаймн впасти в око, як на лихо, не виходило. Ситуаця - безнадйне висння в повтр (н тоб на землю впасти, н в небо злетти) - дратувала. Гркий-таки шпигунський хлб. Але... Усе тьмянло, коли згадував про блиск майбутнього шикарного життя. - цпив уперто зуби...

В Афнах орнтувався непогано. хоч не завжди знав назви вулиць, напрямки вгадував безпомилково. Ось ця дорога, якою мчить за "Мерседесом", пряму за мсто на пвнчний схд. обов'язково виведе до автомагстрал Афни - Фви. Лворуч залишиться Мегера. Цкаво, куди красун забажалося сьогодн? Минул витвки не хочеться й згадувати. Де тльки не бував, крадучись слдом. Географю Грец зна на "вдмнно". Без пдручника й шпаргалок.

З Караянсом двчина сьогодн втрет. Де як познайомилися - Тон не знав. Уперше побачив разом минулого тижня. Тод зустрлися в маленькому лтньому кафе. Н назви, н престижу. Чому так багат люди завтали туди - так лишилось тамницею. Хоча ця двчина - сама суцльна тамниця. Складна загадка. Головоломка. Багато вчинкв пояснити неможливо.

Друга зустрч - позавчора. здили до Нацонально бблотеки. Пробули щось бля двох годин. ось сьогодн - третя. Подорож невдомо куди. Для Тон. Але... хати слдом мусив. Тому що треба. Незважаючи н на що та всупереч усьому. Треба шукати стежку до серця красун. Навть якщо це й видаться безглуздям. Треба. Тому й корився. Жорстокому й невблаганному "треба". Корився слухняно. Сцпивши до болю зуби. Вдкидаючи липк думки про зупинку. Зупинку в цй божевльнй гонитв. тут просто не було. Не було й не могло бути. За визначенням. За законом великих чисел. За сценарм Гоффмана, Айронса, Роберта Макк чи Айзека Азимова. Тому уперто хав. Уперто репжив уперед. Може, сьогодн пощастить?

шов за "Мерседесом" не надто наближаючись, але й не вдпускаючи. Це залишало простр для маневру. Години шпигування не минули марно. Навчився стежити з машини. Справжнй тоб агент

КДБ, ФБР, "нтелджент сервс" чи МОССАДу. спробуйте сказати, що н...

Та ось... адвокат рзко, без попередження, звернув на узбччя й зупинився. Тон теж показав гальмам, як вн ум на них тиснути. Увмкнув "аварйку" й, узявши праворуч, "кинув якр". хоч до "об'кта" метрв з тридцять, картина вся - немовби на долон.

Тим часом з адвокатового авто спочатку випурхнула Пенелопа з продовгуватою червоною сумочкою, а потм - з'явився й Караянс. Двчина, нестримно жестикулюючи, про щось енергйно говорила. Молодик з адвокатською витримкою вислуховував, нколи вставляючи й сво п'ять копйок. Виправдовувальн, звсно.

Очевидно, стомившись, Пенелопа розвернулася й гордо пшла вздовж дороги. "Мерседес" повльно рушив слдом. Порвнявшись, Караянс вдчинив дверцята, запрошуючи до салону. Мс Димитрадс зупинилась, жбурнула туди гнвну фразу й стала чекати вдповд. Коли ж за клька митей отримала, знову гордо рушила. Адвокат ще раз порвнявся й повторив запрошення. Та двчина вчинила, як першого разу. Однак нова вдповдь не припала й до смаку. Усе знову повторилось. Проте впертий водй зробив ще й третю спробу. Необачний! Тльки-но авто вкотре наблизилось, двчина розвернулася й пожбурила в нього сумочку. Та влучила у лобове скло, якраз напроти водя. Такй влучност мг би позаздрити кожен клер-початквець. Чи навть - майстер середньо руки. Цей вибрик, схоже, переповнив чашу терпння Караянса. Той, рзко газонувши, припустив з мсця в кар'р сховався за лаштунками щойно розграно п'си, залишивши двох головних дйових осб уже ншо - Режисерово - без "третього зайвого".

– Ну, мстере Хейвен, - несамовито прогорланив Тон, - зараз або нколи! Вперед!

вже за клька митей "Форд" запищав гальмами бля Пенелопи. Та якраз пдняла з земл сумочку й обтрушувала вд невидимого пилу. Наче бажаючи позбутися непримних спогадв, залишених свжою сваркою.

– Щиро перепрошую, чарвна мс, - лагдно почав Тон, вийшовши з машини й зупинившись бля Пенелопи, - я стояв неподалк зовсм випадково все бачив. Мо м'я Едвард Дайармд. Я мй швидконогий мустанг до ваших послуг.

Неочкуванй появ двчина щиро зрадла. Це легко читалося на вродливому обличч.

– Пенелопа Димитрадс, - мовила усмхаючись.
– Рада знайомству, мстере Дайармд.
– Не зводячи очей, пристрасно продовжила: - Як добре, що на Земл ще трапляються, хоча й не часто, справжн лицар. як погано, що вони, як мамонти, вимирають. зупинити це не може навть така могутня сила, як жноча краса...
– Замовкла, але за мить додала: - Що ж, уперед...

Опинившись у "Форд", на хвильку згадала про адвоката й вдслала йому: "Нкчема".

– Гадаю, цей "комплмент" не мен?
– насторожився Тон.

– О, н, - голосом драматично актриси вдповла двчина й засмялася.
– У жодному раз. Таке "високе" звання заслужив отой шляхетний тюхтй, якому я мало не вибила скло. Якби мала так могутн бцепси, як ваш, я б його ще й вддухопелила... Кавалер Ордена Нкчеми... А що, красиво звучить - "Кавалер Ордена Нкчеми"! Отже, посвдчення за номером один вручаться адвокатов Ламбросу Караянсу!
– Останн речення двчина виголосила врочистим тоном, але, не втримавшись, знову засмялась. Значно голоснше. Тон приднався.

Рушили. Мс Димитрадс дстала з сумочки довгу сигарету й смачно запалила. Тон в душ закипв. Не терпв навть згадки про тютюновий дим (що вже говорити про запах!), але присилував себе не виказувати цього.

Двчина з насолодою видихнула ще одну порцю й мовила:

– А ви, Едварде, змогли б зараз виконати мо перше-лпше бажання? Навть божевльне?
– Увесь сенс питання, здавалося, скупчився в останньому слов. Пенелопа, ледь стримуючи грайливих бсикв, що витанцьовували в магнетичних очах, втупилась у "випадкового" знайомого.