Факир

Васильченко Вячеслав Николаевич

Мстер Тейлор зупинився, поставивши валзу, поправив окуляри.

– Щиро кажучи, - мовив вн, - радий, що доля послала у нов знайомц саме вас. З вами легко. Весело. - цкаво... Н, доведеться-таки облишити поезю взятися до романв. Детективних. Присягаюсь, що з вами у рол головного героя вони б мали шалений успх. Уявть: автор - англць, детектив - укранець, мсце д - острв посеред Егейського моря... Пдступний злочинець, убивство, пдозра, захоплив верс, гостр моменти, непередбачуван перипет, розслдування заходить у глухий кут раптом -

детектив чтко розклада потасовану колоду фактв масть до маст... Та в кого не перехопить дух вд усього цього? Ну як?

– Жартуйте-жартуйте, - усмхнувся Богдан.
– Але в жарт жарту небагато.

– Вам не до душ пропозиця?
– здивувався Тейлор.

– Чому ж? До душ, - стенув плечима Лисиця.
– Навть до тла.

– Отож...- закивав поет.
– Щоправда, у нашому випадку - все жарт.

– Це точно... Але я знову про екзотику. Хочете пар?

– На яких умовах?
– загорвся Тейлор.

– Отже, ви не проти, - зрадв Богдан.
– Чудово.
– Вн прихилився до поета й дал повв майже пошепки: - Берусь стверджувати, що власники пансонату або нданц, або полюбляють романи про них. Не хочу називати цей здогад "версю", щоб знову не насмшити.

– Ваша ставка?
– Тейлор економив слова.

– Стривайте, - розпалювався Богдан.
– Зробмо як джентльмени: я називаю вашу ставку, а ви - мою. Згода?

– Гаразд, - без вагань погодився поет.

– Грандозно, - зацвв азартом Лисиця.
– Але дозвольте маленьку передмову. Рч у тм, що я з дитинства люблю морозиво. Скажу бльше: та любов уже переросла в примну патологю. Особливо ж - з горхами та шоколадом. Тож ваша ставка - тринадцять порцй морозива.

– Добре.
– Поет знову не вагався.
– Тльки чому саме тринадцять?

– Знате, - задумливо почав Богдан, - не хочу здатись неоригнальним, але це мо найщасливше число. Дивться: народився тринадцятого. Шкода, що мсяцв у роц лише дванадцять, а то б тринадцятий обов'язково став би мом. А так - вн лише дванадцятий. Номер мого будинку - тринадцятий, автобусом добираюсь до метро - тринадцятим, номер школи, де я навчався, - теж тринадцятий. Унверситетська група на першому курс - вдповдно... Треба ще й одружуватися було тринадцятого. Власне, я так планував, але Рена: "чортова дюжина"... "нещасливе число"...

Останн слова вйнули сумом. Засочилася кров з свжо рани. Знову...

Тейлор наче й не помтив цього перепаду й весело сказав:

– Тод ваша ставка - дв пляшки шампанського. На вибр.

– Згода. Отже - пар?

– Пар.

Ударивши по руках, узяли валзи й рушили доганяти, бо решта вже пдходила пд самснький пансонат.

Вд прса вгору, до пансонату, вели зручн сходи з перилами. Лворуч розкинувся пляж. Праворуч - бухта. Зручно - благодать. Усе це ста твом. Хай не надовго. Та все одно твом. Щоб ти забув про роботу, турботи, проблеми. А згадав про себе. Що ти - людина. насолоди

цього свту теж для тебе. Бери х. Пдставляй ус руки. Аби тльки донс. зробив з ними все, що захотв. Бо ти на цей час сташ володарем себе.

Авг - не такий великий. Хоча й не маленький. На просторй рвнин височ триповерхова будвля "Прер", оточена буйною рослиннстю та стчастим парканом. На весь цей окультурений "острв в остров" спокйно поглядали монументально-незворушн гори. З першого ж погляду на цю величну картину розумш, що архтектор спланував усе майстерно. Вдало "поднав особливост рельфу з естетикою свого витвору". Та придивись уважнше - виника крамольна думка: накше, навть при надзвичайному бажанн, зробити просто неможливо.

Лисиця й Тейлор придналися до решти, що дисциплнованим гуртом скупчилася бля клумби з трьома пальмами, за якою - склян двер входу. Очкували порть. Так зазначено у вимогах. Та й на повтр це робити примнше. кориснше. Для здоров'я.

Коли пднмалися сходами, Богдан автоматично порахував кльксть прибулих - дев'ятнадцять. Не багато ж. Та це й добре. Менше галасу. розвятись, забутись, загубитись на цьому далекому самотньому остров буде неважко.

З скляних дверей з'явився елегантний, класично зодягнений чоловк.

– Дуже прошу мене вибачити, лед та джентльмени, - почав, наче хвилюючись, вн, - я гадав, що ви прибудете дещо пзнше, тому виникла невелика затримка. Ще раз - пробачте. Вважаю, цей невеличкий нцидент пройде для вас непомченим стане найбльшою прикрстю за час вдпочинку.

Дехто посмхнувся, наче погоджуючись, що все буде саме так. Обличчя нших залишились недоторкано-нейтральними. х власники, наймоврнше, усе пропустили повз вуха мали на думц лише одне - якомога швидше переступити порг апартаментв, як стануть на клька тижнв хньою тимчасовою власнстю.

– А зараз, - вв дал розпорядник, - прошу до пансонату. У хол ви одержите ключ вд ваших номерв.

"Так повинн подобатись жнкам", - подумки резюмував Богдан, дивлячись услд елегантному порть, а вголос мовив:

– Мстере Тейлор, не бажате ще одного пар?

Поет ледь помтно пдморгнув:

– З вами дрмати нколи... Н, таки шикарно, що Творцев спало на думку перехрестити наш шляхи. Вдчуваю, що проведений з вами час стане цкавим. згадуватиму його часто. З примнстю.

– Ну, то як вам моя пропозиця?

– Навть не знаю, - продовжували звучати в голос поета грайлив нотки.
– А якщо обидва рази ви будете на кон? Так збанкрутувати недовго. На морозив. Хто зна, чи не заманеться вам дал знову й знову битися з мною об заклад, бачачи, що Фортуна пдморгу тльки вам? А, може, ви навть знатесь з надприродними силами?

– У такому раз я б грав у карти й на рулетц, - посмхнувся Лисиця.
– Не хвилюйтесь, друже. До банкрутства я вас доводити не збираюсь. Тому цього разу вашою ставкою буде "Ревю заплаканих небес".