Глибини

Азимов Айзек

Рой просіяв крізь чутливі вусики думки всього довколишнього гурту, вишукуючи серед цих недоумків Техніка чи когось, хто б за такого зійшов. Нарешті відшукав інтелект, який усвідомлював себе водієм транспортних засобів. Ринула хвиля інформації. Рой був на літальному апараті.

Отже, навіть без розумового зв’язку вони спромоглися побудувати цивілізацію на елементарних законах механіки. А що як вони лише біологічні знаряддя вищих мислячих істот, котрі мешкають десь тут на планеті? Але ні… Їхні думки цього

не підтверджують.

Він прозондував Техніка. Яке тут у них середовище? Чи справді такі небезпечні страхіття, що їх змалювали давні пращури Роду? Чи правильно витлумачили вони факти?… Довкола є чого остерігатися. Переміщень атмосферних мас. Температурних змін. Випадання на поверхню води у стані рідини або твердого тіла. Електричних розрядів. Кожне з цих явищ мало вібраційний знак, але що з того? Спробуй здогадайся, яка відповідність між моделями цих коливань і назвами, що їх дав Рід давним-давно, ще живучи на поверхні.

Дрібниці. Чи загрожує щось тепер? І саме тут? Чи є привід тривожитися?

Ні, мислення Техніка вказувало, що небезпеки нема.

Цього було достатньо. Рой повернувся до свого двійника-хазяїна, виждав якусь хвилю, потім обережно розширив контакт…

Інформації — аніякісінької!

Розум двійника був порожній. Щонайбільше так це невиразне відчуття тепла та невизначена і млява реакція на основні подразники.

А що коли істота все-таки вмирає? Або втратила здатність мислити і спілкуватися через хворобу мозку?

По відомості про реципієнта Рой перемайнув до найближчого інтелекту. І знайшов їх. Двійник виявився дитиною даної біологічної породи.

Дитина? Звичайнісіньке дитинча? І таке слаборозвинене?

Довелося поринати в те, що є. Нишпорячи в мозку, він насилу знайшов центри моторних функцій. Обережне подразнення — і кінцівки безладно зарухалися. Спробував керувати рухами — нічого не виходить.

Роя охопив гнів. Де ж завбачливість тих, хто його сюди послав? Чому їм на думку не спало, що можуть трапитися істоти, які не спілкуються шляхом безпосереднього розумового зв’язку? Чому ніхто не зметикував, що можуть бути діти настільки нерозвинені, немовби вони ще в зародку?

Звичайно, оце його дитинча не запустить Станцію Прийому в роботу. Інтелект і м’язи в нього такі слабкі й малокеровані, що жодним із трьох способів, намічених Ганом, від них не матимеш пуття.

Що ж робити? Марно сподіватися на те, що вдасться привести в рух якусь масу, зосередивши свій вплив на предметно-просторові центри мозку. А що як подіяти непрямо — на мозок дорослої істоти і через неї? Пряма фізична дія буде мізерна, вона спричинить розклад молекул аденозинтрифосфату і ацетилхоліну. Отож істота діятиме на власний розсуд.

Рой було завагався, побоюючися, що з того задуму нічого доладного не вийде, потім лайнув себе за боягузтво.

І ще раз увійшов у найближчий інтелект, котрий, як виявилося, належав самиці їхньої породи і перебував у стані загальмованості. Подібне він уже спостеріг і в інших. Нічого дивного. Такі примітивні інтелекти час від часу мають потребувати перепочинку.

Вивчаючи мозок самиці, Рой перебрав усі ділянки, які могли б зреагувати на подразнення. Вибрав одну і піддав її різкій дії. Майже водночас різні ділянки свідомості ожили, сприймаючи потік навколишньої інформації, і рівень мислення стрімко зріс.

Годиться!

Однак цього мало. Це ще не спонука до конкретної дії, а лише щипок. Рой недоладно завовтузився, бо його заполонили викликані ним же самим сильні почуття — не до себе, звичайно, а до двійника. Вони були такі прості, незрілі й неприховано ніжні, що він бридливо поспішив від них відкараскатися.

Ще один розум спрямував свою увагу на дитину. Якби Рой був присутній тут сам собою або якби його біологічний хазяїн не був такою немічною нікчемою, він би вже рвав і метав з відчаю!

О святі печери! Невже ці недоумки не дадуть зосередитися, щоб доконати свою справу?

Він затято вп’явся в другий мозок, активізуючи больові центри, — і тим відвадив його геть.

Чудово. Вже певний успіх, а не просто невизначена стимуляція. Адже вдалося очистити найближче оточення від зайвого розумового джерела.

Він повернувся до Техніка, що управляв літальним апаратом. Треба було з’ясувати подробиці щодо поверхні, над якою вони рухалися.

Що? Внизу вода? Рой швидко аналізував дані.

Вода! І далі теж вода!

Крізь прадавні Ступені до нього дійшов сенс назви «океан». Вона ожила, ця древня назва, яку передавали з покоління в покоління. Хто б міг подумати, що може бути така сила води!

Але коли це «океан», тоді ясно й те, що означав колись «острів». Рой увесь напружився, дошукуючись відомостей з географії. «Океан» був усіяний цятками суходолу, але треба було уточнити…

Раптом він закляк з подиву: дитинча стало рухатися через простір — самиця притисла його до свого тіла.

Через дитя уся повінь її почуттів захлеснула незахищений плин Роєвих думок.

Роя аж ніби дрож пройняв — він гидливо відсахнувся. Аби позбутися нав’язливих низьких емоцій, він напосів щодуху на больові клітини дитячого мозку.

І перестарався. Мозок засвідчив розсіяні болі, і враз майже всі досяжні для спостереження інтелекти довкола зреагували на спричинені двійником коливання атмосфери.

З досади Рой спробував затамувати біль, але тільки викликав ще сильніший напад.

Через роз’ятрений, огорнений імлистою пеленою розум реципієнта він стежив за ходом думок Техніка, щоб не випав з поля уваги і не урвався цінний зв’язок.