Кассандра

Украинка Леся

Гелена

А нащо ж ти вмовляла батька й матір не приймати його до двору, як прийшов він вперше від пастухів убогих, що його ховали від пророцтва навісного?

Кассандра

То не було пророцтво навісне. Умерти або жити з пастухами було б єдине для Паріса щастя.

Гелена

Чому

ж то так? Чому ж то Деїфоб, і Гектор, і Гелен, і всі брати, і сестри всі, і ти сама, Кассандро, в палатах здатні жити, а Паріс у курені пастушім мав би скніти?

Кассандра

А скніти у палатах, може, краще, так як Паріс у тебе в гінекеї? І Деїфоб, і Гектор, і Гелен, живуть не скніють: Деїфоб на раді, а Гектор на війні, Гелен у храмі - живуть душею й тілом. А Паріс? Він тільки й жив, як грав там на сопілці серед отар. Мовчить Паріс на раді і зброю надягає, мов кайдани, боги з ним на розмові не бувають.

Гелена

З ним Афродіта розмовляє!

Кассандра

Ні! Він раб її, з рабом нема розмови. Вона велить, він слухає, та й годі.

Гелена

Се ж тільки ти змагаєшся з богами, за те вони тебе й карають.

Кассандра

Що ж, їх сила в карі, а моя в змаганні.

Гелена

Для того ти й з Кіпрідою змагалась, коли вона Паріса напутила до мене в Спарту плисти? Що ж, Кассандро, Кіпріда, бач, перемогла тебе!

Кассандра

Мене, Гелено? Ні, тебе й Паріса.

Гелена

Але ж Паріс послухав не тебе.

Кассандра

Глухий не чує - де ж тут перемога?

Гелена

Та хто ж би слухав провісті твоєї? Не говорила ж ти, почім ти знала, що вийде з подоріжжя.

Кассандра

Я не знаю нічого, окрім того, що я бачу.

Гелена

Та що ж могла ти бачити тоді?

Кассандра

Я бачила, як молодик вродливий з веселим серцем на чужину плив, не посланцем народу велемудрим, не

збройним вояком і не купцем; шличок пастуший легкодумне чоло не зброїв, а красив. І я сказала: «Гей, куйте шоломи, троянські мужі, утроє, вчетверо кладіть блискучу мідь!» А потім… ох, страшна була хвилина, як він прибув, а з ним і ти, Гелено, і я отой смертельний поцілунок побачила…

Гелена Кассандро! се неправда! Паріса я в той час не цілувала.

Кассандра

І все-таки я бачила його, той поцілунок, саме в ту хвилину, коли до нашої землі торкнулась червоно взута білая нога твоя, Гелено. Ранила ти землю.

Гелена

Ти крикнула до мене: «Кров і смерть!» Того тобі довіку не забуду.

Кассандра

Я не тобі те крикнула, Гелено. Була я в той час новонарожденна і криком болю світ новий стрічала. Я бачила: Паріс на нас не глянув, устами тільки привітав троянців. Я бачила, як на його думки сандалія червона наступила. Я крикнула: «Несіть ячмінь і сіль,- за жрицею рокована йде жертва!» Розвіяв вітер золотеє пасмо твого волосся. «Мчить Арес неситий на поводі Кіпрідинім, як огир в палу жаги. Готуйте гекатомбу!» - волала я і бачила: на морі вже чорні кораблі багряну хвилю стернами різали, вітрила рвались… На шоломах у вояків ахейських тряслися грізно гриви…

Гелена

Ти безумна! Хіба в той день ахейці приплили? Ми ж більше року прожили спокійно!

Кассандра

Я бачила в той день ахейське військо. Тепер я бачу: Менелай бере тебе за руку…

Гелена

Геть від мене, люта! Неправда то! неправда! І ніколи того не буде! Краще розіб'юся, упавши з вежі на каміння гостре!

Кассандра

(з певністю)

Твій чоловік бере тебе за руку, і, ледве взяв, вже ти його ведеш. Ти попереду, він іде позаду- Чужі моря, чужі краї минає ваш корабель, несучи вас додому… Огні погасли на руїнах Трої, і дпм від Іліона в небі зник… А ти сидиш на троні, ти цариця, прядеш собі на золотій кужілці пурпурну вовну, і червона нитка все точиться, все точиться…