Шрифт:
Поклони
ПОЕТ МОВИТЬ:
Вниз котиться мій віз. Пов'яли квіти,
Літа на душу накладають пута.
Вже не мені в нові світи летіти!
Війну з життям програв я, любі діти!
Cosa perduta!1
З яким же запалом я йшов до бою!
Як рвалася вперед душа вітхнута!
Горіло серце чистою любвою!..
І що ж здобув? Лишив що за собою?
Cosa perduta!
Не
Квітки мої побила буря люта!
Не довелось геройським боєм биться,
Ламаться звільна мусив, ржею вкриться -
Cosa perduta!
З дрібних шпигань мої повстали рани,
Частками жерла моє серце скрута…
Я й сам не знав, де ті мої тирани?
З дрібних огнив сплелись мої кайдани!
Cosa perduta!
Україно, моя сердечна нене!
Не лай мене, стражденна, незабута,
Що не дало моє життя злиденне
Того, що ждати ти могла від мене!
Cosa perduta!
1 Пропаща справа! (Лат.)
УКРАЇНА МОВИТЬ:
Мій синку, ти би менш балакав,
Сам над собою менше плакав,
На долю менше нарікав!
На шлях тернистий сам подався
І цупко по тернах подрався, -
Чого ж ти іншого чекав?
Сам знав, що гола я і вбога,
І до мойого ти порога
Прийшов, захтів служить мені.
Ну, в мене слугам плати скупо,
А нарікать на мене глупо…
Просила я тебе чи ні?
І що тобі за кривда сталась?
Що підняли на тебе галас:
"Не любить Русі він ні раз!"
Наплюй! Я, синку, ліпше знаю
Всю ту патріотичну зграю
Й ціну її любовних фраз.
Що проживеш весь вік убого?
Значить, не вкрав ніщо ні в кого,
А чесно працював на хліб.
Та й те подумай ще, будь ласка:
Твойого "я" найкраща частка
З тобою враз не ляже в гріб.
СІДОГЛАВОМУ
Ти, брате, любиш Русь,
Я ж не люблю, сарака!
Ти, брате, патріот,
А я собі собака.
Ти, брате, любиш Русь,
Як хліб і кусень сала, -
Я ж гавкаю раз в раз,
Щоби вона не спала.
Ти, брате, любиш Русь,
Як любиш добре пиво, -
Я ж не люблю, як жнець
Не любить спеки в жниво.
Ти, брате, любиш Русь
За те, що гарно вбрана, -
Я ж не люблю, як раб
Не любить свого пана.
Бо твій патріотизм -
Празнична одежина,
А мій - то труд важкий,
Гарячка невдержима.
Ти любиш в ній князів,
Гетьмання, панування, -
Мене ж болить її
Відвічнеє
Ти любиш Русь, за те
Тобі і честь, і шана,
У мене ж тая Русь -
Кривава в серці рана.
Ти, брате, любиш Русь,
Як дім, воли, корови, -
Я ж не люблю її
З надмірної любови.
ДЕКАДЕНТ
В. Щуратові
Я декадент? Се новина для мене!
Ти взяв один з мого життя момент,
І слово темне підшукав та вчене,
І Русі возвістив: "Ось декадент!"
Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга -
Се лиш тому, що склалось так життя.
Та є в ній, брате мій, ще нута друга:
Надія, воля, радісне чуття.
Я не люблю безпредметно тужити
Ні шуму в власних слухати вухах;
Поки живий, я хочу справді жити,
А боротьби життя мені не страх.
Хоч часто я гірке й квасне ковтаю,
Не раз і прів, і мерз я, і охрип,
Та ще ж оскомини хронічної не маю,
Катар кишок до мене не прилип.
Який я декадент? Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.
Я з п'ющими за пліт не виливаю,
З їдцями їм, для бійки маю бук,
На празнику життя не позіваю,
Та в бідності не опускаю рук.
Не паразит я, що дуріє з жиру,
Що в будні тільки й дума про процент,
А для пісень на "шрррум" настроїть ліру.
Який же я у біса декадент?
Паренетікон
Гнів - се огонь. Чим більше дров кладеш,
Тим ярче полум'я лютує ясне;
А перестань докидувати дров,
Як стій загасне.
Як моряки в час бурі все з судна
У море мечуть, щоб судно влегшити,
А стихне буря, жаль їм стане страт,
Почнуть тужити, -
Так і гнівний у лютому розпалі
Не тямить, що здорове, що боляче;
А гнів мине, - згадавши, що накоїв,
Запізно плаче.
Немає друга понад мудрість,
Ні ворога над глупоту,
Так, як нема любові в світі
Над матірню любов святу.
Не ділиш мудрості з братами,
Її злодії не вкрадуть,
Її не згубиш по дорозі,
Вона є вільна серед пут.
Вона магнет посеред моря,
Найвищий скарб, безцінний дар,
Огнище тепле в студінь горя,
Холодна тінь під страстей сквар.
Без неї все життя пустиня,