Мушкетери
Шрифт:
— Рівно сім тисяч чотириста сорок три роки тому!
Ввечері, коли прийшов із школи батько — вчитель ботаніки, Фернан розповів про все, що довідався від бабусі.
Батько суворо відказав, що бабуся помиляється. Що Бог — це недосліджене явище природи. В давні часи, поки люди взагалі майже нічого не знали, богів було дуже багато. Бог води, бог вогню і різні інші. Поступово люди дізнавалися, що на Землі поруч з ними все йде само собою, без божої допомоги. Тоді вони поселили своїх богів на високих горах — ближче до неба, звідки світить сонце і ллє дощ. Греки — на Олімпі, тибетці —
Проте забравшись на найвищі гори, люди переконалися, що й там нікого, крім них самих, немає. Тоді вони піднесли богів ще вище — у хмари.
Але тепер кожний пасажир на літакові досконало знає, що в хмарах ніхто не живе…
— А незабаром — це, напевно, станеться, ще за твого життя — люди доберуться до Місяця, до Марса. Потім до зірок. І тоді віруючим бабусям доведеться поселити своїх богів до інших галактик…
— Це все зрозуміло, — перебив батька Фернан. — А хто ж все-таки зробив землю або, наприклад, воду?
— Ніхто! — відповів батько. — Вони виникли самі собою з інших речовин. Проте дещо людина може повторити. Ну, скажімо, створити воду — справа дуже проста…
За два дні Фернан прибіг додому із школи раніше ніж завжди і, поцілувавши бабусю, таємниче промовив:
— Бабусю, хочеш, я тобі покажу чудо?
Бабуся погодилась і пішла на кухню. Фернан взявся за діло. На столі з’явились наповнений водою акваріум, електрична батарея, різні склянки, пробірка з їдким натрієм, свічка і велика емальована миска.
Коли бабуся увійшла в кімнату з купою вимитого посуду, все було готове.
Старенька з жахом глянула на захаращений стіл, з якого Фернан ще й забув зняти білу скатертину.
— Дивись, бабусю! Ось у цій склянці нічого немає — бачиш? І в цій теж нічого немає, так? І в мисці тільки свічка. Дивись! Хай буде вода!
Бабуся насупилась і вже відкрила рот, щоб вилаяти онука, та не встигла: Фернан зсунув склянки над запаленою свічкою.
Трах-тарарах!
Оглушливий вибух вибив посудини в нього з рук. З гуркотом полетіли на підлогу тарілки, які тримала бабуся.
Фернан підбіг до столу і, схопивши миску, побачив на дні маленьку калюжку.
— І зробилася вода! — урочисто виголосив він, підіймаючи миску до бабусиного обличчя.
Бабуся недовірливо подивилася на миску, навіть понюхала її. Потім перевела погляд на Фернанову щоку, в яку врізалася скалка від розбитої склянки, і докірливо похитала головою:
— Бачиш, Бог тебе покарав!
Можливо, це був єдиний випадок, коли Бог покарав його власною рукою. В усіх інших випадках, якщо Фернан ставав йому поперек дороги, Бог вважав за краще діяти через інших. Іноді це йому вдавалося. Наприклад, тоді, коли Фернана випхнули з університету.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Отець Філіпп робить бізнес
— Прошу!
Отець Філіпп, приязно всміхаючись товстими губами, розчинив перед Фернаном двері навстіж.
Двері були
— Чи не бажаєте скляночку бургундського? — запитав господар, перебираючи чотки.
Але Фернан, не приховуючи нетерпіння, сказав, що він вважає за краще почати з того діла, заради якого він удостоївся честі бути запрошеним до святої обителі.
Отець Філіпп усміхнувся, примруживши і без того вузькі щілинки очей, і провів гостя в маленьку кімнатку поруч зі спальнею. Там стояв простий сосновий стіл, кілька важких стільців та великий, як шафа для одягу, сталевий сейф.
Ігумен повернувся до гостя спиною, набрав номер, і дверці сейфа з брязкотом відчинились.
Гізе не вважав себе великим знавцем стародавніх манускриптів, і все-таки від одного погляду на шкіряний згорток він здригнувся. Не було ніякого сумніву-ці чікі, великі знаки з гострими кутами та штрихами однакової товщини могли стосуватися лише першого-другого віків до нашої ери.
Багато літер розпливлося, чимало зовсім вицвіло, але в лупу, яку Фернан тут же вийняв із кишені, прекрасно виднілися заглибини на місці зниклих знаків.
Деякі слова він зрозумів одразу: “вчитель”, “праведник”, “посланець”. Про зміст інших міг лише здогадуватися.
Не зважаючи більше на господаря, Фернан узявся за роботу.
Через дві години йому стало ясно, що в руки отця Філіппа якимсь чином потрапив християнський документ, написаний… за двісті-триста років до християнства.
— Може, підробка? — не витримав нарешті отець ігумен, що терпляче мовчав протягом виснажливих годин, поки Фернан досліджував темну шкіру. — Може, підробка?
Фернан мовчав. Адже цей шматок старої шкіри такий цінний і такий небезпечний для церкви, що він безслідно зникне, як тільки шефи отця ігумена дізнаються про знахідку. Що ж робити?.. Як врятувати рукопис?..
— Чи не підробка це? — задумливо повторив Фернан. — Чи не підробка… Послухайте, отче Філліппе, а чому б вам не звернутися з цим питанням до когось із ваших патронів у Ватикані? Адже там прекрасно розуміються на старовині! А я можу й помилитися.
— Крім його святейства кожний може помилитися! — повчально мовив ігумен. — Не варто турбувати святих отців усякими дрібницями. Рукопис може бути не справжній. Не відмовте у вашій думці. Я в боргу не зостанусь.
— Не зостанетесь? — усміхнувся Фернан. — Це мене щиро радує. З десяток таких консультацій — і мені, можливо, все-таки пощастить попасти в рай. Як ви думаєте? Але я чесний чоловік, пане Філіппе. І не хочу брати дурно грошей. Сьогодні я пошлю телеграму своїм колишнім колегам у Париж. Там є великі знавці манускриптів. Хто-небудь негайно прибуде і підтвердить мої слова. Гонорар ми поділимо порівну…