Нетопир
Шрифт:
— На цей номер можеш телефонувати мені практично у будь-який час. — Тувумба черкнув щось на сірниковій коробці і простягнув її Харрі. — Мобільний.
Сказав і поїхав у своєму пошарпаному деренчливому білому «Хольдені», залишивши їх удвох, — Тувумбі треба було на північ. Харрі вирішив пошукати, хто б підвіз їх з Бірґітою до міста, та більшість його колег уже роз’їхалися. Нараз перед ними зупинився надзвичайно вишуканий старий «Б’юїк», водій опустив скло і висунув з вікна бурякового кольору лице з прикметним носом, що нагадував картоплину-переросток і був навіть червоніший за всю його фізіономію.
— Вам до міста, молодь? — запитав «ніс» і запросив їх у машину.
Коли пасажири розмістилися на широкому задньому
— Моє ім’я Джим Коннолі. А це моя дружина Клаудія.
З переднього сидіння до них обернулося маленьке темне обличчя з променистою посмішкою. Клаудія чимось скидалася на індіанку і була така маленька на зріст, що її голова ледь-ледь виглядала з-за спинки.
Джим подивився на Харрі й Бірґіту в дзеркало:
— Друзі Ендрю? Колеги?
Він обережно повернув з рінистої доріжки. Харрі розповів йому про себе й Бірґіту.
— Зрозуміло. Отже, ви з Норвегії та Швеції. Далеченько. Еге ж, тут майже всі здалеку. Наприклад, ось Клаудія — з Венесуели, де живуть усім вам відомі «міс». Скільки у вас там «Міс Всесвіт», га, Клаудіє? З тобою разом. Хе-хе-хе, — він розсміявся, і його очі загубилися в зморшках коло перенісся.
Клаудія сміялася разом з ним.
— Я сам австралієць, — вів далі Джим. — Мій прапрапрадід приїхав сюди з Ірландії. Він був злодієм і вбивцею. Хе-хе-хе. Знаєте, раніше тутешні не надто полюбляли зізнаватися, що їх предками були каторжани, хоча минуло вже двісті з гаком років. Але я завжди цим пишався. Адже саме каторжники — звісно разом з матросами й солдатами — заснували цю країну. And a fine country it is! [93] Ми звемо її «the lucky country». [94] Так, так, часи змінюються. Тепер, кажуть, стало гарним тоном уміти простежити свою генеалогію до каторжників. Хе-хе-хе. Жах що сталося з Ендрю, еге ж?
93
І яку країну! (англ.)
94
Щасливою країною (англ.).
Джим не замовкав ні на мить. Харрі з Бірґітою ледве встигали докинути кілька слів, як він починав знову. І чим швидше він говорив, тим повільніше їхав. Як Девід Боуї на старому плеєрі Харрі. У дитинстві Харрі дістав від батька в подарунок касетний плеєр на батареях, який грав тим повільніше, чим голосніший був звук.
— Ми з Ендрю разом боксували в команді Джима Чайверса. Знаєте, Ендрю ніколи не ламали носа. Так, сер, нікому це не вдавалося. У аборигенів узагалі від природи пласкі носи, а раптом ще й зламається… Та Ендрю завжди залишався цілий і неушкоджений. Здорове серце і цілий ніс. Авжеж, серце. Яке вже там серце, коли немовлям влада відібрали тебе в мамки? Скажімо так, його серце жодним чином не постраждало під час чемпіонату Австралії в Мельбурні. Чули про такий? Ех, молодь, ви багато втратили.
Швидкість була вже нижчою від сорока кілометрів.
— Ця дівиця, подружка Кемпбелла, чемпіона, на колінах за Ендрю повзала. Така була красуня — не звикла, щоб їй відмовляли. Краще б уже звикла. А так, коли вона того вечора постукала до Ендрю в номер і він ввічливо запропонував їй сигарету й ще дещо, вона повернулася до свого хлопця і сказала, що Ендрю її домагається. Йому потелефонували до номера і попросили спуститися на кухню. Там досі пам’ятають ту бійку. Після неї Ендрю зійшов з дистанції. Але ніс йому так і не розбили. Хе-хе-хе. Ви зустрічаєтеся?
— Не зовсім, — тільки й зміг відповісти Харрі.
— А схоже, — Джим поглянув на них у бічне
Клаудія не зводила з чоловіка блискучих очей.
— Ми зустрілися на гастролях. Вона була «жінка-змія». Вона й зараз може згорнутися в клубок. Не збагну, навіщо мені такий великий «Б’юїк»? Хе-хе-хе. Цілий рік я ходив на її виступи, доки добився-таки поцілунку. Відтак вона сказала, що закохалася в мене з першого погляду. Дивовижно, адже моєму носу, на відміну від носа Ендрю, так не минулося. Мучиться зі мною все життя. Іноді жінки скрикують, побачивши мене. Так, Харрі?
— Так, — відповів Харрі. — Я розумію, про що ви.
Він подивився на Бірґїту, і та мляво посміхнулася.
Витративши сорок п’ять хвилин на дорогу, хоча можна було доїхати й за двадцять, вони зупинилися коло будівлі міської ради, де Харрі з Бірґітою подякували Джиму і вийшли. У місті теж дув вітер. Вони стояли на вітрі й не знаходили слів.
— Вельми незвичайна пара, — озвався нарешті Харрі.
— Так, — відповіла Бірґіта. — Щасливі.
Вихор розкуйовдив крону дерева в парку, і Харрі здалося, що він бачив, як волохата тінь поспішає хутчіш сховатися.
— Куди тепер? — запитав він.
— До мене додому.
— Гаразд.
17
Здохлі мухи, винагорода і приманка
Бірґіта встромила Харрі в зуби сигарету і піднесла запальничку:
— Заслужив.
Харрі подумав, що все не так уже й погано. І натягнув на себе простирадло.
— Соромишся? — розсміялася Бірґіта.
— Просто мене лякає твій хтивий погляд, — парирував Харрі. — Мені й самому не хочеться в це вірити, та все-таки я не машина.
— Справді? — Бірґіта ніжно куснула його за нижню губу. — Тобі вдалося мене обдурити. Цей поршень…
— Ну-ну, кохана. Навіщо бути вульгарною саме зараз, коли життя таке прекрасне?
Вона обійняла його й поклала голову йому на груди.
— Ти обіцяв доказати історію до кінця, — прошепотіла вона.
— Так, звичайно. — Харрі глибоко зітхнув. — Зараз. Отож, як усе почалося. Коли я вчився у восьмому класі, в паралельний прийшло нове дівча. Звали її Кристина. А через три тижні вони з Тяр’є, моїм кращим другом, гітаристом, хлопцем з найбілішими зубами в класі, вже стали офіційною, всіма визнаною парою. От тільки біда: вона була тією дівчиною, на яку я чекав усе своє життя.
Він замовк.
— І що ти зробив? — запитала Бірґіта.
— Нічого. Чекав далі. Адже я залишався другом Тяр’є, і вона думала, що може спокійно теревенити зі мною про все на світі. Довіряти мені таємниці, коли у них не все ладилося, не знаючи, що я нишком радію і тільки й жду, як та билина роси з неба, слушної нагоди.
Він усміхнувся.
— Господи, як же я себе ненавиджу.
— Я шокована, — пробурмотіла Бірґіта й ніжно провела рукою по його волоссю.
— Один наш друг зібрав у себе товаришів, коли предків не було вдома. Того дня у Тяр’є і його групи був виступ. Ми випили домашнього вина, і вночі ми з Кристиною сиділи на дивані й розмовляли. Потім ми вирішили краще роздивитися будинок і полізли на горище. Двері були замкнені, але Кристина знайшла ключ на гачку, і ми їх відчинили. На горищі стояло низеньке ліжко на ніжках і під запоною. Ми лягли поряд на покривало. Там були якісь чорні плями. Коли я зрозумів, що це дохлі мухи, мене аж пересмикнуло. Тисячі дохлих мух. Я бачив поруч її обличчя в білому ореолі подушки і чорному — дохлих мух. У голубуватому світлі повного місяця, який висів прямо над вікном, її шкіра здавалася прозорою.