Інферно

Браун Ден

Тому скаліченому кам’яному стражу,

І закінчилися її щасливі й мирні дні.

Ленґдон перевів погляд від містка на каламутні води, які той місток перетинав. На сході його манила самотня вежа Палацо Веккіо.

І хоча Ленґдон із Сієнною дійшли лише до середини річки Арно, він не сумнівався, що вони давно проминули точку неповернення.

А за тридцять футів під ними, на бруківці Понте Веккіо, Ва- єнта занепокоєно вдивлялася в натовп, що сунув назустріч. Вона й гадки не мала, що її шанс на реабілітацію щойно пройшов прямісінько в неї над головою.

Розділ33

Сидячи

глибоко в утробі яхти «Мендаціум», що стояла на якорі, координатор Нолтон марно намагався сконцентруватися на роботі. Сповнений тривожного трепету, він знову переглянув відео і вдався до кількох способів аналізу дев’ятихвилинного монологу, що балансував на межі геніальності й безумства.

Нолтон прокрутив ролик у пришвидшеному режимі від самого початку, шукаючи, чи не проґавив, бува, якогось важливого моменту. Він пропустив підводну плиту, потім підвішений у воді мішок із каламутною жовто-коричневою рідиною... і відшукав той момент, коли на екрані з’явилася дзьобата примара — спотворений силует, який, підсвічений м’яким червоним відблиском, відбивався на стіні печери, вкритій краплями води.

Нолтон слухав приглушений голос, намагаючись розшифрувати пишномовні фрази. Десь посередині промови привид на стіні раптом збільшився у розмірах, а звук його голосу посилився.

Дантове пекло — це не вигадка... це пророцтво!

Жалюгідні злидні. Болісні поневіряння. Оце і є ландшафт майбутнього.

Людство, якщо його не стримувати, поводиться, як чума, як ракова пухлина... наша кількість збільшуватиметься з кожним наступним поколінням, допоки земні блага, які колись живили нашу доброчесність та відчуття братерства, не зійдуть нанівець... розбудивши в нас потвор... які битимуться на смерть заради того, щоби прогодувати своїх малих дітей.

Це Дантове пекло дев’ятого кола.

Це те, що на нас чекає.

Майбутнє мчить на нас, наче лютий вихор, роздмухуваний неспростовною математичною моделлю Мальтуса, і ми наразі непевно зависли над першим колом пекла... готові полетіти донизу навіть швидше, ніж здатні собі уявити.

Нолтон натиснув на паузу, зупиняючи відео. «Математична модель Мальтуса?» Швидкий пошук в Інтернеті вивів його на інформацію про англійського математика й демографа дев’ятнадцятого сторіччя на ім’я Томас Роберт Мальтус, який прославився передбаченням про те, що світ врешті- решт зазнає краху через перенаселення.

Велике збентеження викликала в Нолтона біографія Мальтуса, яка містила уривок із його твору «Нарис про теорію народонаселення».

Тягар народонаселення настільки перевищує здатність Землі виробляти продукти харчування для людини, що людству неминуче доведеться зіштовхнутися з таким явищем, як дочасна смерть. Пороки й вади людства є активними й здібними служителями депопуляції. Вони є предтечами могутньої руйнівної армії і часто самі виконують замість неї цю страшну роботу. Але якщо їм судилося зазнати поразки в цій війні на знищення, то періоди підвищеної захворюваності, епідемії, пошесті й чума починають свій страшний наступ об’єднаними силами й поглинають тисячі й десятки тисяч. А якщо їхній успіх буде неповним, то в тилу на людство чигає гігантський і неминучий голод, який одним могутнім ударом урівняє кількість народонаселення з кількістю їжі, що є у світі.

Серце

Нолтона скажено калатало, коли він знову поглянув на завмерле на екрані зображення дзьобатого привиду.

Людство, якщо його не стримувати, поводиться, як ракова пухлина.

Якщо його не стримувати.

Нолтону цей вислів не сподобався.

Повагавшись, він натиснув на кнопку, знову запускаючи відео.

І приглушений голос зазвучав знову.

Якщо не робити нічого, це означатиме прискорення настання Дантового пекла... перенаселення й голоду... настання безладдя великого Гріха.

Тому я вдався до рішучих кроків.

Дехто відсахнеться, нажаханий, але за порятунок треба платити.

Одного дня світ усвідомить і поцінує красу моєї пожертви.

Бо я — ваше спасіння.

Я — Привид.

Я — брама до постлюдської доби.

Розділ34

Палацо Веккіо подібний на гігантську шахову фігуру. Ця масивна, схожа на грака споруда з міцним квадратним фасадом і рустованими прямокутниками стінами з бійницями своїм вдалим розташуванням захищає південно-східний край п’яца дела Синьйорія.

Незвична самотня вежа цієї будівлі, що стримить із центра квадратної фортеці, утворює на міському обрії вельми своєрідний профіль, який став невід’ємним символом Флоренції.

Зведена як майбутня резиденція італійського уряду, ця споруда пропонує гостям приголомшливий і лячнуватий набір чоловічих статуй. Мускулистий Нептун скульптора Амманаті стоїть голий на чотирьох морських конях, уособлюючи панування Флоренції на морі. На вході до палацу стоїть копія «Давида» Мікеланджело — напевне, найпопулярніша у світі статуя оголеного чоловіка. До Давида тут приєдналися Геракл і Как — іще двоє велетенських голих чоловіків, які в компанії з легіоном Нептунових сатирів доводять майже до десятка кількість оголених пенісів, що вітають гостей палацу.

Зазвичай, коли Ленґдон відвідував Палацо Веккіо, то його подорожі починалися тут, на п’яца дела Синьйорія. Попри надмірну кількість фалосів, вона завжди була одним із иайпопулярніших майданів у Європі. Жодну подорож до цього майдану не можна вважати повною без філіжанки еспресо в кафе «Рівіоре», без милування левами Медичі н лоджії Ланці — скульптурній галереї, розташованій на майдані просто неба.

Однак сьогодні Ленґдон і його супутниця мали потрапити до Палацо Веккіо через коридор Базарі, як це робили свого часу герцоги з династії Медичі: оминути знамениту галерею Уффіці, а потім рушити коридором, який зміївся над мостами й дорогами, повз будівлі, ведучи прямісінько до центру старого палацу. Наразі вони не чули за собою кроків переслідувачів, але Ленґдон прагнув якомога швидше полишити коридор.

«Ось ми й прийшли, — збагнув Ленґдон, оглядаючи перед собою важкі дубові двері. — Це вхід до Палацо Веккіо».

Двері, попри міцний запірний механізм, були оснащені горизонтальним штовхальним брусом, який забезпечував можливість термінового виходу на випадок надзвичайних ситуацій, але водночас блокував вхід до коридору з протилежного боку всім, хто не мав картки-ключа.

Ленґдон приклав вухо до дверей і прислухався. Не почувши по той бік нічого, він вперся руками в брус і легенько штовхнув його.