Обитель героїв

Олди Генри Лайон

– Прошу вас, не гнівайтеся. У лікторів не було вибору.

– Он як, пані? Не було вибору?!

Лютий погляд пропав даремно: дама посміхалася без виклику, але з гідністю.

– Звісно, ваша світлосте. Дозвольте відрекомендуватися: Генрієтта Кукіль, м. н. к., вігіла Тихого Трибуналу.

Вона зняла нитяну рукавичку, простягла баронові витончену ручку. З доволі посереднім, зауважимо, манікюром. І лак з дешевих. Цілувати нахабі руку, тим більше недоглянуту, барон не збирався, а обмінюватися з дамою, нехай навіть магічкою найвищої кваліфікації, рукостисканням –

поганий тон. На жаль, для процедури верифікації повноважень не існує ні чоловіків, ні жінок.

– Конрад фон Шмуц. Всевидющий Приказ, обер-квізитор першого рангу.

Долоня у вігіли виявилася твердою – і при цьому теплою, майже гарячою. Мана через край хлище? Барон знав, що зараз має відчути Генрієтта у якості гарантії дійсності чину та рангу співрозмовника. Легкий, схожий на укус кропиви, опік пучка різок і потрійний укол вкладеної в них сокирки. Квізиторські стигмати – не найприємніша у світі вірча грамота, зате підробка виключена. Стигмат співробітникам вищих рангів наколювався під наглядом одного з трьох знаменитих «колачів», королівських кобників-графологів: Героніма Баска, Жан-Поля Індички та Петруччіо Брігелло, авторів спільного шрифтового триптиха «Корабель худих у гавані Арнольфані».

 

Ага, спрацювало. Поморщилася.

У відповідь на лівій щоці вігіли проступило невидиме досі клеймо: по-особливому перехрещені дві стилізовані літери «Т». Знак Тихого Трибуналу. Вважалося, що поєднання двох «Т» утворить спрямоване вгору вістря меча, і під ним – хрест. Символ караючої зброї та перехрестя людських доль. Барон, на жаль, нічого подібного в емблемі не вбачав, як не намагався (а намагався неодноразово). Хрест, на його погляд, виходив убогий; на перехрестя доль не тягнув. Та й верхній кутик з вістрям меча не асоціювався. Максимум – двосхилий дах будиночка, як його малюють діти.

Що вони про себе думають, ці віги? Невсипущі? Напустили туману, висмоктали з пальця безліч прихованих значень у простих двох літерах – а насправді… Спати більше треба! Якщо вірити медикусам, для здорового глузду дуже корисно.

– Радий знайомству, колего.

Короткий офіційний уклін: строго за Статутом, ні на волосинку нижче.

– Навзаєм, колего.

Сухий укорочений реверанс: точна копія поклону в дамському варіанті.

«І все-таки, чому лікторам звеліли не повідомляти про подію в Трибунал? Хотіли виграти час? З якою метою?!»

– Ви затрималися, колего. Дозвольте запитати: чому? Слід холоне, самі розумієте…

– Поділяю вашу стурбованість, колего. Але сезонні збурення в Найвищих Емпіреях завадили волхвам-локаторам відразу зафіксувати критичний викид мани. Поки картина прояснилася, поки локалізували місце…

Барон вдоволено кивнув:

– Отже, викид мани все-таки був. Та ще й критичний. Я так і думав.

– Можу вас запевнити: був. Рівень я зараз уточнюю. У кожному разі, це означає, що справа має бути у провадженні Тихого Трибуналу як злочин із застосуванням магії, що збільшує провину. Чи не проведете ви мене безпосередньо на місце події, колего? Після чого…

– Із задоволенням, колего.

Щоб ви могли переконатися: крім викиду мани, тут розігралася ціла баталія із застосуванням стрілецької та холодної зброї. Я, до речі, припускаю, що магію застосували не зловмисники, а потерпілі, в рамках самооборони. Що знімає питання про «обставини, які збільшують провину». І виходить, справа належить до компетенції Всевидющого Приказу, який я маю честь представляти.

Якби Конрад не був абсолютно впевнений, що дуель призначено на вечір, він міг би подумати, що двобій уже почався. Зазвичай маги Тихого Трибуналу – тихі, сірі хлопи, слова кліщами не витягнеш. А тут просто світська левиця! Ні, нам левиці ні до чого, у нас дізнання, а не полювання…

– Ваша версія, колего, доволі цікава, – вігіла іронічно примружилася, поправляючи попелястий локон, що вибився з-під капелюшка. – Шкода лише…

Заливчаста трель співочого дрозда завадила їй закінчити фразу.

– Перепрошую, мене викликають.

Генрієтта Кукіль витягла із сумочки витончену пудреницю, прикрашену емаллю, різьбленням і насічками. У покришку пудрениці зсередини було вбудоване люстерко, куди вігіла й спрямувала погляд. Барон тактовно відійшов, скоса спостерігаючи за «колегою». Якусь хвилину Генрієтта мовчки слухала те, що було чутно їй одній, потім беззвучно заворушила губами. Пудра відразу легким струмком здійнялася в повітря, вигинаючись змією. Вігіла цокнула язиком, немов дівчисько, і пудра вляглася на місце.

Тихо клацнула покришка.

– Здається, наші відомства знайшли спільну мову, – Генрієтта обернулася до барона. – Нам з вами пропонується вести цю справу разом. Можете перевірити: прокуратор Цимбал видав письмове розпорядження.

– Ніколи не сумнівався в мудрості начальства. Дозвольте глянути на вашу пудреницю? Дякую… О, старовинна робота! Чудова річ! Де такі роблять?

– Службовий артефакт. На щастя, його можна застосовувати не лише для рапід-конексусу.

– А я, – не втримався барон, – придбав сьогодні дивовижний манікюрний набір.

Вперше дама глянула на співрозмовника з щирим інтересом.

– Він у вас із собою? Дозвольте, у свою чергу… Яка краса! Де ви його купили, якщо не секрет?

– Ну які тепер між нами секрети? В «Іридхар Чиллал».

– Але ж у них все таке дороге! – мимоволі вихопилося у вігіли.

– Краса вимагає жертв! – в голосі барона проскочили нотки самовдоволення, і Конрад подумки вилаяв себе за нестриманість. – То що ви казали про Орден Зорі? Це має відношення до справи?

– Найбезпосередніше.

SPATIUM I
Орден лицарів Зорі або Синопсис архівів Тихого Трибуналу

Хендрик Землич, пізніше відомий як Хендрик Високосний, сказав ще замолоду: «Веселка – всього лише кривий шлях від чорного до білого!» Заяву було піддано різкій критиці живописцями, філософами й віщунами погоди, але мова не про це.

З хибного афоризму, в якому виразно звучав юнацький максималізм, помножений на фанатизм і самовідданість Хендрика, як дуб із дрібного жолудя, згодом виріс унікальний Орден Зорі.