Посланець
Шрифт:
Автомашина, що перекреслила курявою степ, наближалася до аеродрому. Зараз Шеєр не вагався: вже було видно — машина абверу.
Шеєр шепітливо застеріг Лютке:
— Спробуємо… На нашому боці… За найменшої нагоди, коли станеться повітряна сутичка або потрапимо під вогонь зеніток… Твоє завдання знешкодити стрільця-радиста. Слідкуй за мною… Повертатися нам — ніяк!
За кілька хвилин аерофоторозвідник набирав висоту. За ним чорними торпедами шугонули двійко «месерів». Шеєр сидів на місці штурмана, поряд з Петерсоном,
Як зреагує Петерсон на погрозу зброєю? Скоса поглянув на нього. Спокійне, зосереджене довгасте обличчя. Шолом з навушниками вкриває лоб, щоки, щелепи, підборіддя. Тільки великий ніс рішуче випнувся наперед.
Лютке влаштувався в салоні, біля ілюмінатора, так, щоб зручно було вести кінозйомку і водночас тримати в полі зору стрільця-радиста.
— Пане Петерсон, прошу зв'язати мене з офіцерами, яких рекомендував майор Готтфрід.
— О, чудові хлопці! Одна мить…
І справді, за кілька секунд у навушниках залунало:
— Я Гюде!
— Я Зур!
— Я Шеєр! Чому не бачу ваших літаків?
— Супроводжуємо з боків, трохи згори і ззаду.
— Ясно! Пане Гюде, ви давно воюєте на Східному фронті?
— З двадцять другого червня сорок першого року.
— Ого! З першого дня війни?
— Так.
— І скільки ви особисто провели повітряних боїв?
— Понад сорок.
— Які наслідки?
— Двадцятьох гробонув я, тричі гробонули мене…
— А ви, Зур, давно тут?
— З місяць. До цього бив французів і британців в Африці.
— Маєте нагороди?
— Лицарський хрест і подяка особисто від фюрера.
— Чому перевели на Північний Кавказ?
— Спецпідготовка до боїв у гірських умовах. Окрім того, до війни двічі побував тут як турист. Знаю візуально, де і що…
— Спасибі за інтерв'ю! Поки що припиняю розмову.
Петерсон клацнув тумблерами.
— Хвальки, — пробурчав він, — я почав війну на Східному фронті трохи раніше…
— Як так? — зацікавився Шеєр.
— Я мав честь служити в авіаційному спецз'єднанні полковника Ровеля, — охоче відповів Петерсон. — Воно поділялося на три загони. Літати над Росією і фотографувати з великої висоти прикордонну смугу, військові і промислово-транспортні об'єкти ми почали ще в жовтні сорокового року.
— Багато літали?
— Тоді це було найсуворішою таємницею: балачки про мир, Пакт про ненапад і така інша нісенітниця… А ми літали! Перший. загін базувався, замаскований серед озер Східної Пруссії. Вів розвідку білоруського району. Мав машини «хейнкель-111» зі спеціальними висотними моторами. Другий загін вів зйомки з бази Інстербург і діяв над всім Прибалтландом аж до озера Ільмень. Мали чудові літаки «ДО–215» і «Б-2»…
— А ви особисто в якому загоні були?
— У третьому. Вели фотозйомки Чорноморського
Вдалині над пасмом гір нараз зринув сліпучий гігант, могутній, як Ельбрус.
— Казбек! — кивнув Петерсон.
Під літаком, укриті лісистими ущелинами, рухалися гірськими шляхами війська. І все в одному напрямі — на схід, де палали Гізель і Майрамадаг..
— Можна трохи нижче? Зробимо кілька знімків.
Петерсон поглянув на прилади.
— Висота для зйомок достатня, — мовив. Потім зрушив один важельок, другий, притиснув на кілька секунд кнопку і повідомив: — Усе — зйомку здійснено! Якщо хочете, переведу зйомку на автоматику.
— Буду щиро вдячний! Такі чудові краєвиди! Для моєї книги — це буквально скарб. Німецьке вояцтво на шляхах Кавказу, серед гірського хаосу і льодовиків…
— Дивіться вперед, пане Шеєр… Владикавказ!
— А оті селища поблизу, що в диму?
— Це Гізель, Майрамадаг, Нова Саніба…
— Бачите низку безперервних спалахів? Фронт!
— Чи можна сфотографувати?
— Одна мить… Готово! Матимете лінію фронту мов на долоні… Але дивно…
— Що саме?
— Сьогодні не видно в повітрі росіян. Останніми днями вони страшенно дошкуляли — з'являються нові літаки.
— Де базуються?
— Якби знаття!
— Я — «Сьомий». Я — «Сьомий»! З півдня — літаки росіян! — почулося в навушниках.
— Ет, таки наврочив, дідько б їх узяв! — вилаявся Петерсон.
У навушниках знову тривожно залунало:
— Увага! У повітрі «танки»!
— Які «танки»? Чому «танки»? — здивувався Шеєр.
— Новий літак росіян — «Ільюшин». Ми звемо їх «повітряними танками». Страшна машина! Штурмовик з гарматами! Уявляєте?
— У небі «міги»!
— Ну, тримайтеся, пане літератор, зараз буде пекло!
Справді, все закружляло в шаленій каруселі. Гори раптом зависли над головою усім своїм грізним громаддям. Небо кружляло блакиттю, воронкою під ногами. Літак кидало в несамовиту круговерть, де небо й земля мінилися в шалено-калейдоскопічному розмаїтті. Шеєр з незвички нічого не міг устежити в цьому повітряному шаленстві і тільки чув гострі, збуджені голоси, що вдиралися в навушники німецькою і російською мовами:
— Позаду росіяни! «П'ятий», позаду росіяни!..
— Бачу!..
— «Двадцятий», набери висоту, попереду праворуч «міг»…
І нараз у навушники увірвався радісно збуджений милий російський голос:
— На тобі, гад!..
— «П'ятий»! Вогонь на фюзеляжі! Тягни до лінії фронту!..
— Добий гада, Ваня, добий! — знову милий голос. — Атакуй фоторозвідника!..
Літак нараз різко хитнувся. Петерсон вп'явся очима в прилади. Гойднув штурвалом — слухається.