Потворний хлопчик
Шрифт:
— Звичайно, звичайно, — сказав добродій з «Таймс Геральд». — Це справді неандерталець чи якась липа?
— Запевняю вас, — несподівано звідкілясь із-за тлуму почувся голос Госкінза, — що це ніяка не липа. Дитина — автентичний гомо неандерталенсіс.
— Це хлопчик чи дівчинка?
— Хлопчик, — коротко поінформувала міс Феллоуз.
— Мавпич, — уточнив джентльмен із «Ньюс». — Ось що нам показують. Мавпича. Як він поводиться, нянечко?
— Він поводиться так, як маленький хлопчик, — відрізала зачеплена за живе міс Феллоуз, — і ніякий він не мавпич. Його звати… Тімоті, Тіммі… І його поведінка цілком нормальна.
Ім’я
— Мавпич Тіммі, — сказав пан з «Ньюс», і, як виявилося згодом, під іменем Мавпич Тіммі дитина стала відомою світові.
Пан з «Глобуса» звернувся до Госкінза з запитанням:
— Док, що ви збираєтесь робити з мавпеням?
— Мій первісний намір здійснився, — знизав плечима Госкінз, — я довів, що його можна перенести у наш час. Проте антропологи, гадаю, будуть вельми зацікавлені, а також і фізіологи. Тут у нас, як-не-як, перебуває істота на межі становлення людини. Від неї можна багато дечого довідатися про нас самих і про наше походження.
— Скільки ви його триматимете?
— Доки потреба у площі не перевищить потреби в ньому. Напевно, довгенько.
Пан із «Ньюс» попросив:
— А ви не винесли б його сюди, щоб ми встановили субефірні камери і організували репортаж як годиться?
— Даруйте, але дитину не вільно пересувати поза межі «Стасіса».
— Власне, що таке «Стасіс»?
— А-а, — Госкінз дозволив собі одну зі своїх скупих посмішок. — Пояснення, панове, забрало б забагато часу. В межах «Стасіса» не існує часу в нашому розумінні. Оці приміщення лежать усередині невидимої бульбашки, яка, властиво, не належить до нашого Всесвіту. Саме тому стало можливим вилучити дитину з часу, як ми це й зробили.
— Стривайте! Хвилиночку! — невдоволено урвав добродій з «Ньюс». — Що ви нам очі замилюєте? Нянька ж ходить у приміщення й назад!
— Те саме зможе кожен із вас, — діловим тоном відповів Госкінз. — В цьому разі переміщення відбувається паралельно до часового силового поля, а це не викликає значного приросту або витрати енергії. Дитину, одначе, взяли з далекого минулого. Вона переміщувалася, перетинаючи часове силове поле, і одержала часовий потенціал. Переміщення її у Всесвіт і в сучасність вимагало б енергії, достатньої, щоб спалити всі лінії електропередач у регіоні, і, напевно, щоб цілком позбавити енергії місто Вашінгтон. Сміття, внесене з ним у приміщення, ми мусимо тримати всередині і будемо виносити жменьками.
Кореспонденти діловито нотували слова Госкінза. Розуміти вони не розуміли і були певні, що й читачі не багато втнуть, але звучало все по-науковому й тому цінувалося.
— Ви зможете, — запитав добродій з «Таймс Геральд», — сьогодні ввечері взяти участь у інтерв’ю, що передаватиметься по всіх каналах?
— Гадаю, що так, — одразу ж погодився Госкінз, і всі вони подалися геть.
Міс Феллоуз дивилася їм услід. Про «Стасіс» та часове силове поле вона втямила стільки ж, скільки й журналісти, але добре, що спромоглась і на стільки. Ув’язнення Тіммі (вона спіймала себе на тому, що думає про хлопчика як про Тіммі) було реальне, а не з примхи Госкінза. Певно, він взагалі вже не покине «Стасіса», ніколи.
Бідолашне дитинча. Бідолашна дитина.
Вона раптом згадала, що він плаче, і поспішила заспокоїти його.
Міс Феллоуз не мала
Але Госкінз, розпромінений і радісний, завітав наступного ранку.
— Як інтерв’ю, успішно? — запитала міс Феллоуз.
— Надзвичайно успішно. А як… Тіммі?
Міс Феллоуз стало приємно, що він скористався цим іменем.
— Цілком добре. Вийди-но сюди, Тіммі, цей добрий джентльмен тебе не скривдить.
Одначе Тіммі ховався в іншій кімнаті, лише з-за одвірка з’являвся його скуйовджений чубчик, а часом і краєчок ока.
— Далебі, — сказала міс Феллоуз, — він дивовижно до всього звикає. Розумненький хлопчик.
— Вас це дивує?
Вона якусь мить вагалася, а потім сказала:
— Так, дивує. Мабуть, я вважала його за людиноподібну мавпу.
— Гаразд, мавпа чи ні, але він зробив для нас вельми багато. Він висунув «Стасіс Інкорпорейтід» у знаменитості. Ми вийшли в світ, міс Феллоуз! — Було помітно, що Госкінз відчував потребу з кимось поділитися своїм тріумфом, нехай навіть із міс Феллоуз.
— Он як! — підтримала вона розмову.
— Десять років, — сказав він, встромляючи руки в кишені, — ми обходилися мізерними коштами, вижебруючи фонди по одному пенні звідки лише могли. Нам довелося все підприємство поставити на карту заради ефектного виходу на сцену. Пан або пропав! І коли я кажу «все підприємство», то не жартую. У спробу перенести неандертальця ми вклали останній цент, який змогли позичити чи вкрасти, а деякі з них були таки вкрадені — з фондів на інші проекти, використані тут без дозволу. Якби нам з цим проектом не поталанило, то був би мені кінець.
— Тому тут немає стелі? — раптом запитала міс Феллоуз.
— Як? — Госкінз глянув догори.
— Бракувало грошей на стелю?
— А! Ну, то була не єдина причина. Ми не могли наперед точно знати вік неандертальця. Розвідка крізь час не дуже виразна, і він міг виявитись дужим і диким. Могло статися так, що нам довелося б спілкуватися з ним на відстані, як із звіром у клітці.
— А оскільки так не сталося, то, гадаю, тепер можна зробити стелю.
— Тепер так. Тепер у нас доволі грошей. Фонди обіцяли з різних джерел. Все це чудово, міс Феллоуз. — Його широке обличчя не переставало сяяти усміхом, а коли він виходив, то, здавалося, навіть його спина всміхалася.
Міс Феллоуз подумала: «Він досить мила людина, коли стає сам собою й забуває напускати на себе вчений вигляд». Якусь хвилину порозмірковувала, чи він одружений, але потім збентежено відкинула ті роздуми.
— Тіммі, — покликала вона, — ходи сюди, Тіммі.
За минулі місяці міс Феллоуз відчула, що стала невід’ємною частиною «Стасіс Інкорпорейтід». Їй дали окремий кабінетик з іменною табличкою на дверях, кабінетик зовсім близько від лялькового будиночка (як вона не переставала називати «Стасіс»-бульбашку Тіммі). Її платню істотно підвищили. В ляльковому будиночку зробили стелю, умеблювання детально продумали і поліпшили, додали ще одну туалетну кімнату, — ще й виділили їй помешкання на території закладу, і в разі потреби вона не залишалася на ніч з Тіммі. Між ляльковим будиночком та її квартирою проклади прямий відеозв’язок, і Тіммі навчився ним користуватися.