Право на риск
Шрифт:
Приблизно так “міркував” отой “Інспектор”, якщо витлумачити “по-людському” логічний аналіз, який відбувався в його позитронному мозку. Проте і ці “міркування”, і сам контроль зовні проявлялися тільки в гарячковій пульсації незліченних індикаторів на табло машини та в легенькому клацанні перемикачів.
Жінка поглядала в той бік мовчки й з цікавістю.
Мабуть, їй не доводилося мати справу з кібернетичною технікою.
— Скажіть, а чи не може трапитися помилки… Ні-ні, не в даному разі, а взагалі… Те, що прогнозується основне життєве покликання людини, — я сприймаю: машина справді здатна виявити найяскравіші риси індивідуальності
— Перепрошую, — сказав Директор. — Інспекторе, доповідайте!
— Доповідаю. Валя Гармаш. Вік: три роки, чотири місяці, два дні, чотирнадцять годин. Категорія А-один, підпрограма вісім. Ідентифікація — повна, успішність дуже добра, емоційний фактор бездоганний, логіка стала і чітка. Дії кіб-вихователя КВ-13-13 схвалюються. Зауваження: звернути увагу на недостатність розвитку біцепсів і трицепсів у дитини. Все.
— Гаразд, — сказав Директор. — Кіб тринадцять-тринадцять, можеш іти. А втім, стривай. Називати Валю Гармаш хлопчиком — заборонено.
— Зафіксовано, Директоре. Дозволите йти?
— Іди.
Кібер звільнився від кабелів контролю, вийшов з кабінету.
— Як бачите, все гаразд, — заспокійливо сказав Директор. — Продовжуйте, я слухаю вас.
— Власне, це вже загальні міркування… Служба Життя починає прогнозувати не тільки навчально-виховний процес, а навіть дружбу і… і кохання! — жінка зашарілася, пересмикнула плечима. — Даруйте, як можна покохати зовсім чужу, незнану й небачену людину тільки в ім’я того, що у вас цілком випадково збіглися такі й такі емоіндекси!
— А як покохали вашого чоловіка ви? — лукаво запитав Директор. — Адже ви, мабуть, теж зустрілися з ним цілком випадково?
— Так, — дещо збентежилася жінка. — Проте, коли б мені на нього вказала ваша “позитронна сваха”, я б уже тільки з упертості, тільки через ображене самолюбство вийшла б заміж за іншого!
— Гай-гай, — засміявся Директор, — і ЦЯ риса характеру зафіксована у ваших емограмах. Позитронну сваху, як ви кажете, не обдуриш! Навпаки, вона обдурила б вас. І дуже просто: заявила б, що найкращим чоловіком для вас був би Ікс Ігрек. А от ВИ йому ТРІШЕЧКИ не пасуєте. У вас надмірне самолюбство, ви це вмієте поступатися дрібницями в ім’я великого. Отож вам пропонується інший варіант: вийти заміж за Дубль Be. Йому ви підходите ЦІЛКОМ… Ну?
Жінка слухала цей монолог з посмішкою, а тоді й розсміялася, та ще й так, що аж сльози на очах з’явилися.
— Переконали!.. Складаю зброю!.. Ваша позитронна сваха не помилилася, майже так і було насправді: тільки в найостаннішу мить я зуміла переступити через своє гіпертрофоване самолюбство. І не шкодую про це… Але ж мені не підказував ніхто. Я сама розв’язала одну з найважливіших задач життя. То невже моїй Валі доведеться…
— Не хвилюйтеся за Валю. В неї будуть саме ті друзі, краще яких не знайдеш на всій планеті. А про судженого — вже й казати не треба!
Гай-гай, хіба можна було закинути Директорові Учбового центру надмірний оптимізм щодо майбутньої долі Валентини Гармаш? Хіба можна було хоч у чомусь звинуватити педантичного й пильного Інспектора та турботливого кіб-вихователя КВ-13-13?.. Найсуворіший — і неодноразовий! — контроль навчально-виховного процесу людини з особистим індексом № МКАБ-003П41 щоразу стверджував: успішність — дуже добра, інтелектуальний розвиток — дуже добрий, емоційний
І педагоги, і Директор Учбового центру часом дивувалися: кіб КВ-13-13 виховував дівчинку надто своєрідно. Проте підстав для тривоги не було: мабуть, так потрібно через виняткову незвичайність її індексів. Отже, все гаразд.
Так, ДЛЯ НИХ справді все було гаразд. А для Валі?
Ми розлучилися з нею тоді, коли їй минуло три роки. Зараз дівчинці-дванадцять. Та доки розвидниться на екрані, ми знову будемо чути її одчайдушне ридання і сердите, вперте: “Не хочу! Не хочу! Не хочу!”
Вона лежить на канапі, уткнувшись носом у подушку, — дівчина-підліток з пишною розпатланою зачіскою. А поруч стоїть кіб КВ-13-13 і зовсім по-людському похитує незграбною головою:
— Ну, от… Знову сльози!.. Валю, та будь же, нарешті, мужчиною!
Від цих слів дівчина підхопилася, як обпечена. Гнівно тупнула ніжкою, махнула кулачком:
— Слухай, Кібе, скільки разів тобі казати, що я ніколи не буду мужчиною! Я — жінка, жінка, жінка!.. І я не хочу дружити з отією млявою зеленоокою лялькою!.. Навіщо ти мені її підсунув?! Чому всі інші дівчата дружитимуть з хлопцями, а я…
— Ой, Валю, Валю, — хитає головою кіб. — Треба пишатися, що в тебе така подруга! В неї найвищі індекси в усьому Учбовому центрі!
— І вона — балерина, так? — розлючено підхоплює Валя. — І вона вміє робити тра-ля-ля, тра-ля-ля, тра-ля-ля? — дівчина робить кілька балетних па, але це — не пародія, а по-справжньому граціозні рухи. — Я сама хочу бути балериною. Ось так!
— Ну, гаразд, — дипломатично погоджується робот. — Я попрошу інспектора, щоб він вклав у мене іншу програму. Ти будеш балериною… Та й справді: ну яка в тому радість — бути космонавтом? Тільки й того, що назва. А балерина…
Гірко зітхнувши, Валя сіла на канапу, зовсім по-хлоп’ячому почухала потилицю.
— Який ти підступний, Кібе! Який ти хитрий!.. Де вона, ота клята лялька? І поясни, прошу, як я повинна з нею поводитися?
— Щиро й по-дружньому. Ти повинен…
— Кібе, востаннє кажу: ти не маєш права звертатися до мене як до особи чоловічого роду!
— Зафіксовано. Я користуватимусь безособовими зворотами. Продовжую: треба стати для неї взірцем сили, мужності, наполегливості.
— Ну, це — не дуже складно, — каже Валя. — Ходімо, Кібе!
На весь парк Учбового центру лунає зухвалий посвист. Це наша Валя, видершись на височезний каштан, демонструє “силу й мужність”. Свиснувши в чотири пальці, вона зі спритністю мавпи перестрибує на гілку сусіднього дерева, а звідти — на друге… на третє… Розгойдалася в повітрі, зробила блискуче сальто, пружно стала на землю. Стріпнула кучерями і заклала руки в кишені шортів.