Пролісок

Грабовський Павло Арсенович

Оце дивлюсь безрадісно на тебе, Загляну в душу змучену твою - І несподівано самого себе В тобі, мій брате, пізнаю! Ще з пелюшок здобувся ти отрути, Не бачив навіть радощів життя,- А вже воно на тебе вспіло тхнути Диханням смертного пиття! І підеш ти гірким шляхом недуги, У темряві шукаючи зорі, Конаючи з невимовної туги, Довіковічним бранцем прі! [9] Дізнаєшся в кайданах самотини, У тридцять літ - знесилений дідусь, Гадавши нишком: кращої години Я в мирі ледве

чи діждусь... Та вірую, що хрест мій не безплодний, Що хрест отой - бездольний люд спасе, Запинить, певно, стогін всенародний, Вітчині щастя принесе!

9

– Пря - боротьба.

ДО ГАЛИЧАН

Міцно, браття, стиснім руки, Обіймімось гаряче: Вкупі рушмо проти муки, Що вражає боляче! Здавна нам одна дорога, Незворітна та тяжка; Всіх однако мати вбога До роботи заклика. Годі ж спільної розради, Шо люд путами скула; Годі з нас тієї стради, Що країна прийняла!

ДО РУСІ-УКРАЇНИ

Бажав би я, мій рідний краю, Щоб ти на волю здобувавсь, Давно сподіваного раю Від себе власно сподівавсь. Щоб велич простого народа Запанувала на Русі, Щоб чарівна селянська врода Росла в коханні та красі. Щоб Русь порізнена устала З-під віковічного ярма І квітом повним розцвітала У згоді з ближніми всіма!

ГАДКА

Власне щастя та турботи, Власні думки... кинь гадать... До громадської роботи Слід життя своє віддать. Згинуть марні піклування В тихім захистку хрестів, Розлетяться почування. Крім любові до братів. Вона піде поміж миром, Яко заповідь людська; Щастя всіх - святим кумиром Стане мужа-бояка!

НАД МОГИЛОЮ

І пекло мук, і крові море, Якого, може, не знайду, І найлютіше в світі горе Я бачив - гіршого не жду. Чи мислив я ж, щоб ізнялася Рука на неї, всесвяту, Щоб кров та чиста пролилася, Щоб помста вбила душу ту!

ДО...

Що ні хвилину, Скутий журбою, Серденьком лину Я за тобою. Думоньку-мрію Марно кохаю, Тяжко болію, Тихо зітхаю. Тільки зирнути, Радо заплакать, Раз пригорнути, Раз побалакать... Біль дужч діймає, Турботу буде... Тебе немає, Тебе не буде!

ЗІВ’ЯЗНИЦІ [10]

10

– Зів’язниця - товаришка по ув’язненню, по засланню.

За народ свій нещасливий, Повна щирої журби, Ти ступила

на правдивий Шлях святої боротьби. Опинились ми в неволі, Побратались взаперті, Ти не знала краще долі, Як лихі конання ті. І моливсь я нишком богу В нерозважному страху, Щоб тебе, мою небогу, Зло не стріло на шляху!

ДО ТОВАРИША

Не скаржись на власне довідане горе, Що в жизні нести довелось; Поглянь лиш на сльози - цілісіньке море Їх по світу геть розлилось. Куди не піткнешся - панують кайдани; То де вже спокою нам ждать? Як щирі народу свого громадяни, За край ми повинні гадать!

НА ПРОЩАННЯ

(М. В. С-му)

На прощання, милий брате, Що сказать тобі? Моє серденько розтяте Ниє все в журбі. В темну даль без повороту, Може, зникнеш ти... А нам треба б на роботу, Бо люд кличе йти. До завітів будьмо ж певні; Доки мисль руша, Стіймо поруч, як найкревні, Як одна душа! Обійнять навік немога,- Обійму на час... Доки світ, тяжка дорога Не розлучить нас. Що кайдани та напасті? Годі потурать... За братів нам доля пасти, За сестер вмирать! В гадці віки я з тобою, Голубе ти мій! Спогадай же хоть добою У нудьзі німій!

МАРА

Бурно встали хвилі, Відусіль течуть... Боже... Де ви, милі? Ні душі не чуть. Сестронька єдина На світі була. Проклята година... От і ту взяла!

НАРОДОВЦЕВІ

Хай панують кати,- Не цурайся мети, Не тужи; Щоб дійшов люд знаття, Прав здобився, [11]– життя Положи!

11

– Здобився - добився

"Оце я думаю, брати..."

Оце я думаю, брати, Про долю рідного народа; Прийшла година хрест нести, Бо всюди - злидні, скрізь незгода. Оце гадаю,- і мені Таки частесенько здається, Що мир, запеклий у борні, Жартує тільки та сміється; Що пал мережаних речей За оборонників святині - Одна омана для очей Чи марний гук серед пустині; Що мир, лукавий, як дівча, Цього на людях уквітча, А серце схилить до другого, Пригорне потай дорогого,- І хто всю душу віддає - В кайдани зрадно закує, На трупі бенкет бучний справить, За домовиною ославить. Дітей на внуків нацькує; Що мир... О ні... бо тільки вами Душа убога замарить,- Якими радими словами Бажав би я заговорить. Я знову вірю, що пригода, Мов чорна хмара, пропливе, Що невмируща міць народа Усе лихе переживе!