Серед бурі
Шрифт:
Полковником годиться обібрати.
Лясковський
Та що ж вони?
Крутько
Багато пристає
На вашу мосць... а інші Коваленка
Обстоюють.
Лясковський
А ти їх припечи:
Ти нагадай сьому, як пан полковник
Його колись покривдив,- накарав
За те, що він... Ні, не кажи за віщо,
А за ніщо, кажи... Тому закинь,
Що міг би він уже значнішим бути,
Але сього полковник не дає,
А буде він значним тоді, як стане
Полковником
Ти просто дай горілки, щоб напився,
Чи та яра йому ти в руку вкинь,
Коли не п’є...
Крутько
Я ж і роблю так саме.
Лясковський
Усякому ти щось лихе скажи
Про Василя,- вигадуй там, що знаєш,
Та тільки так бреши, щоб не вклепавсь.
Крутько
Та знаю як,- мене сього не вчити.
Лясковський
Хто наріка на сю облогу,- тим
Скажи, що се через його упертість
Та через те, що недотепний він:
Коли б не він,- давно кінець облозі.
А хто кричить, що треба йти на смерть,
Тому скажи: Василь оддатись хоче
Ляхам і вже з Ханенком наклада…
Тим і людей мордує він, щоб врешті
Знемігшися, всі легше підлягли.
Крутько
Вже декому й казав... і вірять добре.
Лясковський
А коли хто й віри не пойме,
То все якась народиться невіра
До Василя: "А може, щось і є?»
Подумає і неймовірний часом…
І вже не так повірить він йому,
Як трапиться, що треба буде віри.
Крутько
От тільки ще той клятий дід Остап:
Він серед нас велику силу мас,
Шанують всі його, що лицар він
Уславлений і ранами окритий,
Козацькії звичаї знає всі…
Я закидав йому: "Дурниця,- каже.-
Ти не плети дурниць!" - Коли б же він
Та прихиливсь,- за їм би й ті шугнули,
Що ще тепер хитаються вони.
Лясковський
А ти йому червінчика…
Крутько
Не візьме!..
Та я його злякаю: я впевню,
Що зраджує полковник. Як повіре,
То ворогом страшним тоді йому
Він зробиться.
Лясковський
Роби вже, як там знаєш!
Полковник я,- хоружий в сотні - ти.
(Дає гроші.)
Ось на іще побрязкачів блискучих,-
Багато сим прихилиш ти... Іди!
Крутько кланяється й виходе.
Лясковський(помовчавши.)
Полковницький пірнач... блищить він гарно…
Ото тоді пануй і розкошуй!..
Дурні! Дурні! Клопочуться, гризуться,
За рідний край говорять, за народ...
А що мені той рідний край? Навіщо?
Як добре жить, то там і рідний край,
А якщо зле,- на чорта він іздавсь?
Про волю ще народную торочуть...
Все чортзна-що! Йому горілки дай,
Уп'ється він, то й байдуже про волю:
Лизатиме він чоботи тобі.
Тоді вона, та воля, є в людини,
Коли бряжчать
Тоді усе, що тільки заманеться,
Все зробиться!.. Такої волі й я
Добуду ось... Коли б ще пощастило!..
Щоб більше він на шиї не сидів,
Огидний сей!.. Тоді уже й Оксана...
Ой-ой, ой-ойї.. То ласощі такі,
Що тільки їх хоч трошки нагадаєш,
То так тебе мов опече всього!..
А як вона нагнівалась на мене!..
Тоді немов ще краща стала враз...
Вже сердьсь тепер: твоя ще поки воля!
А скоро я приборкаю тебе,-
Не сердиться ти будеш,- цілувати!
Старовський та Жилинський увіходять.
Старовськийта Жилинський.
Добривечір!
Лясковський
А, прошу до господи!
Старовський та Жилинський скидають кереї.
Сідайте-бо! Давно вже челядь спить,
І нас ніхто почути тут не може,
То вільно нам розмовиться в сей час.
Старовський
Надумав се пан сотник щось цікаве.
Лясковський
Цікаве - так! Ми мусимо гуртом
Порадитись, щоб знати, що чинити,
Бо справа се великої ваги.
Жилинський
Ану, кажи, послухаєм про справу.
Лясковський
Мені до рук потрапив лист один...
Жилинський
Від кого ж лист?
Лясковський
Від гетьмана Ханенка.
Жилинський
Ханенка? Йо?
Старовський
Невже?
Лясковський
Атож, кажу.
Старовський
А що ж стоїть написане в цидулі?
Лясковський
Хай пан суддя читає сам її.
Подає листа. Старовський розгортає й дивиться спершу на підпис.
Ханенко, так... Ну, будемо читати!
Мой велце шановний, ласкавий добродію, пане сотнику Калницький! Ординуємо з сим листом нашим певного чоловіка, сподіваючись, що сим тебе і інших обачніших з старшини вашої до перестанку пролиття крові християнської нахилимо. Поне-важ уже два тижні тая кров проливається і ще більше її пролито має бути, як звитязьким робом до Калнику вступимо. Рач ваша милость на тоє уважно глянути, іж ніякої надії на утримання міста вашого мати не можете і чи нині, чи за кілька день поддатися мусите. Ліпше вам будеть на ласку нашу оддатися, аніж карання строгого за упартость дознати. За дурницею полковник ваш уганяючи, того вчинити не хочеть; то могли би ваша милость, полковницький пірнач до рук узявши і розважніших із старшини вашої до себе приєднавши, тоє вчинити. А що такий вашої милості і товариства учинок без нагороди доброї маєтками чи золотими червоними не лишився би, то в тому певний будь. Також і полковницького пірнача з рук вашої милості ніхто видерати не мав би. Рач же, розваживши тоє, мені пилну з пилну і щиру одповідь подати. Року божого 1671-го, октобрія..."