Шляхетне гніздо

Найзвичайнісінька баба, але її звуть бабушкою, діда – дєдушкою. Бабушці – шістдесят шість,

вона жлукто з жаром, від неї вогка білизна з попелом. Батько дєдушчин чумакував у Крим по сіль, тому й у дєдушки широкі суворі брови нависли, чорні – йому сімдесят, а волосся на голові, як пух з трусика для касторового капелюшка – сивий-сивий.

Дєдушка – патріярх і тепер: правнучата, внучата, діти – всі вкупі, шістдесят десятин не поділені, тридцять одібрав ревко – це так

ревком, а потім прийшов виконком, а землі все-таки не повернули…

У дєдушки був і син – його Бубирець-незаможник «згріб», а потім Бубирця «зіребли», і загинули обидва.

Дєдушка – патріярх, і син був би патріярх, коли б не чотирнадцятий рік: втягли в споживче товариство за скарбника і ходив уже в збірню. А синові сини вже не те: викинули хату на степ – біля шведських могил, і вже хотіли не шістдесят, а двісті шістдесят. У Харків до банку їздили, щоб дєдушка не знав.

Конец ознакомительного фрагмента.