Легенда

Влетіла буря, крикнула – дзвінко, просто:

– Повстання!

Зашуміло в зелених гаях, загримало, загуло. Прокинулась ріка, подумала

світанком та й розлилась – широко-широко на великі блакитні гони. Та й побрели по коліна у воді тумани – зажурені, похилі.

…Ішла повінь… Летіла буря…

І от я хочу про молодицю коротенько розповісти – як у народі чув.

Таку: край села жила, де незаможницька осада, де верби на ставок схилилися й слухають пісень гнідих, що на зорі застигли й кожну мить сивіють.

Звуть Стенькою [1] , ніхто не брав, а вже за двадцять перевалило. Жила-була метелиця, та й годі, огонь, баска, гаряча кобилиця. А взяв її Володька, одружився, та не прожив і років зо три – пішов у повстанці.

Отож і залишилась Стенька з хлопчиськом невеличким та з бабою-свекрухою.

Дитина довго не жила, захворіла на віспу й ночі однієї кикнула.

…Вийшла

молодиця на вулицю, стала біля воріт, замислилася.

Ходив Володька два роки на цукроварню, заробляв на коня, купив коня, а кінь здох.

…А батько закатував матір.

…Ну, і півтори десятини за двадцять верстов…

…Ех ти, сибірська каторго!

…Колись прокинулась удосвіта [2] : за ногу хтось.

– Хто там такий? Одчепись!

Зареготав:

– Хлопці, сюди! Бач, яка краля!

…Отже, червоні прийшли, повстанці прийшли. Д'ех, будуть діла, матері їх ковінька!

Кричали:

– Не печи, не вари: все буде! Де тут у вас буржуї живуть?

Конец ознакомительного фрагмента.