Сніг у Флоренції
Шрифт:
Що бачу, браття? В час, коли всі ми
возносимо молитву, — ви в садочку!
Перший монах
Я тут читав Давидові псалми,
а цей достойник грівся в холодочку.
Другий монах
Так, так, я так.
Перший монах (тихо)
Ти менше озивайсь.
(Уголос)
Брат
Брат Домінік
Я добре знаю, декотрі із вас
запретну гру ховають в фоліанти.
(Помацать хоче шкіряну оправу)
Перший монах (обурено)
Брат Домінік, я ще раз вам кажу.
Де більш гріха, я ще подумать мушу, —
чи в книзі тій, що я в руках держу,
чи якби я заглянув вам у душу!
(Закривши фоліант демонстративно, з ображеною гідністю іде.
За ним і другий, підбігцем, хоч старший)
Другий монах
Ой, донесе! От бестія цибата.
Казав: ходім, а ти все ні та ні.
Перший монах
Та він щоночі — шась,
йому ж не до абата.
Йому ж аби проскочити у дірку в бузині.
Брат Домінік
О боже правий! За що така злоба?
Ти ж клеветою осквернив уста.
Сновидець я. Не гріх це, а хвороба.
Якщо й ходжу вночі, то неспроста.
В роду у мене всі вночі ходили.
Яка там дірка? З даху на карниз.
І всі були не те, що ти — худими.
І жоден предок не звалився вниз.
А ви, гладкі яриги, пудофети,
важкі на мисль, глухі на солов’я, —
ти ви ж вночі усі як захропете,
хіба ж на місяць дивитесь, як я?!
Перший монах
Прегарні прачки на ріці Луарі.
Отож і місяць світить все туди.
Крохмальний чепчик, очі карі,
і руки аж рожеві од води!
Брат Домінік
Мій слух терзають натяки гріховні.
Мені, ченцеві, чи до прачок тих?
Якщо й ходжу, — це тільки місяць вповні
мене веде на віжках золотих!
Перший монах
А як тебе над річкою зловили,
ти вже хотів стрибати до човна.
На тому боці всі собаки вили, —
он, сходить вже
(показує на місячне півколо), —
це теж його вина?
Брат Домінік
Ні, mea culpa, це моя провина.
Коли зі мною коїться таке,
з водою миска ставитись повинна
мені в ногах у келії.
Другий монах
Яке!
І що тоді?
Брат Домінік
А
в холодну воду не вступивши в сні,
ото добіг до самої Луари
і вже аж там прокинувся в човні!
Другий монах
То з тебе ж треба виганяти біса,
щоб ти отак не бігав по ночах!
Чортик
(зі сховку раптом визирнувши, хитро)
Якщо мене і виженуть, не бійся, —
На тому боці ждатиму в корчах.
Монахи наполохано сахнулись. З них другий нестатечно дременув.
А перший, зберігаючи поставу, усе ж таки заквапився іти.
Брат Домінік, поштиво склавши руки, прислухався, і віддалився теж.
Сузір’я яблук світяться крізь листя.
На лаві темний силует Старого.
Все западає в морок. Сходить місяць.
Бринять у тиші пилочки цикад.
ДІЯ II
І ось тоді, під місяцем уповні, на дерев’яних ребрах риштувань
з’явився знову Чортик волохатий. Уламок дзеркальця потерши об коліно,
навів його на місяць і пускає по всьому саду зайчики магічні.
Висвітлює дерева, обрис муру, надбиті плити, статуї святих.
І потаємну стежку в бузині, і дірку в мурі, каменем прикриту.
Магічне коло місячного сяйва спиняється на постаті Старого.
Старий здригнувся — хтось торкнув зненацька його плече.
Високий Флорентієць в ліловому плащі схиляється над ним.
Флорентієць
Чого ти тут сидиш?
Старий
Куди ж мені іти?
Флорентієць
Є в тебе дім і щось на світі рідне?
Старий
На тому світі є. Там всі мої світи.
І вся моя рідня.
Флорентієць
На тому. А деінде?
Старий
Деінде? Де-не-де хтось, може, й не забув.
Деінде? Де-не-де хтось, може, і лишився.
Флорентієць
Хто ти, старий?
Старий
Мене немає. Був.
Під вітром часу камінь розкришився.
Флорентієць
Хто ти, старий? Назви своє ім’я.
Старий
Джованфранческо Рустичі.
Флорентієць
Отямся!