Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса

Малюнки В. П. ГЛУЗДОВА

Обкладинка Р. З. МАСАУТОВА

Переклад

в російської П. Д. Резнікова В. С. Очосальського

есна в Херсоні настає рано. Вже на початку березня підсихає земля, а наприкінці місяця з'являється перша зелень. У цей час небо над містом стає вищим і синішим, а сонце добре припікає.

Але пам'ятної весни 1918 року березень видався навдивовижу сірим і непогожим. Вітер з Дніпра пронизливо задував, кошлатив над будинками дощові хмари, носив по вулицях обривки плакатів, зачовгані листки прокламацій, торішнє листя. Ніхто цього сміття не прибирав, і воно збиралося під парканами, біля рекламних тумб, у підворіттях, плуталось під ногами.

То були грізні часи. Шляхи України топтали важкі, ковані німецькі й австрійські чоботи, пахло бензиновим перегаром військових машин…

У Херсоні тільки й розмов було, що про німців. Їх ждали з дня на день. Газети виходили з тривожними заголовками: «Що чути в Одесі».

В Одесі були німці. Були вони і в Миколаєві. Газети повідомляли про розстріли на Пересипу, про повішених на електричних стовпах, про заводи, повернуті колишнім власникам. Усе це в одних херсонців викликало радість, в інших вселяло страх, а в більшості примушувало стискатися кулаки…

І раптом, як грім з неба, рознеслася звістка, що есеро-меншовицька міська дума відправила в Миколаїв делегацію просити австро-німецьке командування негайно прислати в Херсон війська для «наведення порядку».

Спілка колишніх фронтовиків (а їх у Херсоні налічувалося понад дві тисячі), очолювана більшовиками, оголосила, що відтепер не визнає влади міської думи і не допустить, щоб пролетарський Херсон став німецьким. Роззброївши бойові дружини міської думи — обивателів, гімназистів і загони міліції, — фронтовики взялися укріплювати на міській околиці залишки старовинної фортеці, які в Херсоні називали Валами. Сюди почали сходитися озброєні робітничі загони.

Місто спішно готувалося до оборони.

Удень 19 березня в Херсон вступили німці, супроводжувані гайдамаками гетьмана Скоропадського. Оточені натовпом збуджених, відверто тріумфуючих обивателів, вони на довгих грузовиках з щілястими капотами, які нагадували вищирені звірячі морди, проїхали в міську думу і відразу ж послали парламентерів на Вали, вимагаючи, щоб фронтовики склали зброю…

У вікнах будинку Спілки фронтовиків тільки на верхньому поверсі уціліли шибки. На нижньому вікна були забиті дошками. В нічному тумані біля входу маячили вартові.

В низьких кімнатах Спілки вздовж стін стояли дощані нари, над жерстяними буржуйками зміїлися чорні димохідні труби. Тут пахло невибагливим солдатським варивом. Чаділи розвішані по стінах гасові лампи. В коридорах, кімнатах, на сходах юрмилися фронтовики в сірих, обпалених біля похідних вогнищ шинелях і пом'ятих папахах, — що давно вже втратили свою початкову форму.

На другому поверсі, в одній з кімнат, містилася Рада Спілки фронтовиків. У широкому квадратному залі біля цієї кімнати було особливо людно. Чекаючи розпоряджень, фронтовики скупчилися біля дверей, палили цигарки, гомоніли між собою.

Рябий солдат з короткою кавалерійською гвинтівкою на ремені говорив, посмоктуючи козячу ніжку:

— … Я, наприклад, три роки в окопах відсидів і скажу тобі так: німець до кінця війни не мріяв по Росії ходити. Думав тільки, як шкуру зберегти. А тут — на тобі: прийшов і за горло бере. Справедливо це? Га? Справедливо?

— Справедливості захотів? — насмішкувато промовив бородатий, в насунутій по самі очі папасі фронтовик. — У німця одна справедливість — відломити якнайжирніший шматок. Люди з сіл приходять, кажуть, начисто німець хліб вигріб. Худобу забирає до останньої телички. Справедливість! Шукай вітра в полі!..

Бистроокий, низенький фронтовик, що сидів навпочіпки біля стіни, заговорив, підводячись:

— Мужики тепер чухаються! Раніше носом крутили: нам що! Земля нині, хвалити бога, є. То, мовляв, київській раді треба, щоб німці більшовиків прикінчили, а наша хата з краю, хай вони хоч голови один одному повідгризають… А зараз, як колишні пани до їх земель об'явилися, інше говорять…

— Факт! — зітхнув бородатий. — Продали Україну буржуї, їм революція он де сидить. Народу бояться. Бачив, німець заяву прислав, щоб зброю складали? Інакше — розстріл.

Навколо загомоніли:

— Добрий, видно!

— Аякже, зараз і понесем. Рано-ранесенько він усю зброю від нас одержить, буде задоволений!

— Це точно!.. Скаржитися не піде!..

Бистроокий фронтовик погладив долонею темне ложе гвинтівки.

— Ні-і, брат, мені ще ливі у неї будуть справи!..

Стоячи біля дверей за спинами фронтовиків, до цих розмов прислухався хлопець років шістнадцяти-сімнадцяти у старій гімназичній шинелі, з якої вже добре-таки виріс. По-юнацькому довгов'язий і незграбний, він щоразу підводився навшпиньки і дивився в обличчя кожному, хто говорив, сірими здивованими очима. Над припухлим хлоп'ячим ротом його і на щоках біля вух темнів пушок.: Світле волосся, кучерявлячись, вибивалося з-під форменого кашкета і жорстким чубом нависало на лоба. Видно було, що кожне слово фронтовиків, людей бувалих, сповнене для хлопця особливого значення…

З кімнати вийшов один з членів Ради, Силін, високий на зріст і дуже широкий в плечах чоловік. На його круглій остриженій голові волосся стояло йоржиком. Під розгорнутою шинелею на поясі висів наган.

Йому відразу ж підсунули табурет. Силін виліз на нього. Коли запанувала тиша, він заговорив рівним неголосним басом, змахуючи затиснутим у кулак аркушиком паперу:

— Згідно із загальною постановою, а також із рішенням Ради Спілки фронтовиків уранці вибиватимемо німців з нашого пролетарського Херсона!