Студент

Винниченко Владимир Кирилович

— Це вони?! — скрикнув дід і скажено, дико стрибнув

на стражника, впився йому в шию руками і, хитаючи головою, захрипів.

Стражник з жахом пручався, одбивався, а пручання це запалювало людям очі диким, лютим гнівом.

— Ага!.. Так його!.. Дай йому щастя

того!.. Над гуртом збитих докупи людей стояв крик і рев. А по вулиці тікали інші два стражники, топчучи кіньми дітей,

клунки. І навздогін їм нісся крик.

З неба ж, широковеличного, ясного та чистого, радісно дивилось на них сонце і сміялось.