Тигролови

Багряний Іван Павлович

– Як же це вам пощастило? Та й карток же ви наробили з нього!

– Як з нього?

– Та

з кішки ж.

Дівчина насупилась точнісінько так, як на картці, зневажливо, і пальцем по картках недбало:

– Оце торік піймали. Це позаторік і оце… А це ще позаторік… А це давніш – це батько з Миколою та з дядьками. Микола – брат, що загинув… А оце – давні… Якби їх усіх познімав, що ще батько з дядьками та з дідом половили, то й ліпити ніде було б. Це ж тільки кішки, а рисів та росомах!.. І це не ми здіймали – ми собі здаємо на базу за умовою, – а це вже ті пани нас здіймають. Диво, бач! «Хохли» тигрів живцем

ловлять! – перекривила уїдливо та зневажливо тих «панів», тих, що звуть Наталку з її родом «хохлами».

– І як же ви їх ловите? Стріляєте, а тоді вже?

– Навіщо? Стріляного нікому й дурно не треба, хіба що китайцям на мило. За битого база платить одну тисячу лиш, а за живого і щоб без найменшого ґанжу – 12–15 тисяч карбованців, та все крамом. Ми з того й живем. То який же дурень його стрілятиме, – треба живцем.

– І ото ти ловила його живцем? Таку сатану?

– А ловила.

– Тенетами б то?

– Та ні ж, руками…

– Сама?

– Ні, вчотирьох – з батьком, з Грицьком та з Миколою.

– І як?

Конец ознакомительного фрагмента.