Улюбленець слави
Шрифт:
20
Як уже було сказано, я не часто ходила з Честером на його виступи,— головне тому, що віддавала перевагу затишкові Палм Коттеджу. У серці моєму виникла якась туга за тими щасливими днями, що я їх там прожила. Напевне, кожну дружину, навіть найщасливішу, іноді охоплює сум за рідною домівкою, і всі знають, яке воно дуже, це почуття, коли опосідає вас уперше. Це наче якась хвороба, наче нервова лихоманка. А тоді ця туга заполонила мене цілком, бо Джімові листи з госпіталя (він згадував там наші пікніки й прогулянки на яхті) викликали в моїй пам'яті й усі ті радощі, які безпосередньо від Джіма не залежали,—
У Джімових листах теж була туга за рідною землею. Він лічив тижні до того дня, коли його нарешті випишуть з госпіталю (вже після поранення він мало не вмер від червінки), і сподівався, що йому дадуть тривалу відпустку й він зможе приїхати додому, у «чудовий старий Палм Коттедж, де нам з тобою було так гарно», і побачити всіх нас. Тієї зими у Каннах помер сер Бругем, його батько (він уже кілька років тяжко хворів), і Джім раптом вирішив залишити армію (у листах він лаяв її напропале,— складалося враження, що його військова кар'єра на тому й скінчиться) й оселитись у Бакфілді, прибравши на себе роль управителя й секретаря у свого брата Ганта. Бакфілд — так звався родовий маєток Леттерів за сорок миль від Палм Коттеджа.
На ту пору цей намір ще не викликав у нас опору. Боб досі був в армії і, подейкували, мав намір стати кадровим офіцером, і хоча сер Бругем лишив у спадщину Джімові лише дві тисячі фунтів і дещо з меблів, у написаному перед смертю листі він просив Боба дати братові притулок у Бакфілді, принаймні доки той одружиться.
Тітоньці Леттер цей план дуже припав до вподоби, і вона зразу ж запропонувала: хай Джім спершу попрацює у конторі Бінга, треба ж йому набити руку.
— Жити він зможе й у мене в Палм Коттеджі, і щоранку ходитиме з Честером до контори.
Коли я висловила припущення, що у Бінга й Честера це може не викликати такого захвату, тітонька назвала мене егоїсткою і сказала, що я не хочу допомогти Джімові, коли йому так погано, і до всього того дуже кепсько знаю свого чоловіка,—«може, тому, що він не такий дурень, як дехто».
Але цей задум відпав, бо несподівано для всіх Бінг «витурив» з контори і самого Честера. Гадаю, він тільки й чекав, доки скінчиться війна, щоб це зробити,— раніше його могли б звинуватити у розправі з прихильником бурів. У нього сини служили в армії, він люто ненавидів усіх, хто обстоював бурів, а Честера у своїй конторі просто не терпів.
Я ніколи не бачила Честера таким блідим, як того дня, коли він приніс додому цю новину. Платня від Бінга становила половину нашого бюджету.
— Отже, прощай, політико,— сказав він переконано; він тоді й сам у це вірив.
— На бога,— вигукнула я,— невже ти дозволиш якомусь там Бінгові сплутати тобі всі карти? Таж Бінг — ніщо, порожнє місце!
— Як ти не розумієш,— якщо я не облишу політики, нам доведеться жити на основний капітал... на твої гроші. А на це я не можу погодитись.
Але мене тоді гризла потаємна зненависть до нього, і я, звісно, раділа будь-якій нагоді допомогти йому. Я стала благати Честера, щоб він вважав мої гроші своїми. Ніщо не принесе мені більшої радості, ніж це, казала я йому. Вдячність його була безмірна, він поцілував мені руку й сказав, що в мене дуже благородна душа, і доки я з ним, він нічого не боїться.
21
Насправді ж, він багато чого боявся і мав на те підстави, бо коли вмер член парламенту від Чорлока, радикал (його місце мав посісти Честер), якийсь фанатик категорично виступив проти нього в питанні про освіту.
Честер ревно обстоював ідею народної освіти. Певна річ, він добре знав, що
Важко й уявити, яку огуду понесли тепер на Честера наші «добрі християни»— Честер же якось сказав, що Біблія вимагає тлумачення. Вони вигадували про нього бозна-які нісенітниці (наприклад, що у нього є позашлюбні діти!); а коли Честер доводив, що це наклеп, казали: нічого, для боротьби з таким негідником придатні всі засоби.
Вони були абсолютно переконані у справедливості своєї позиції; ще б пак, вони ж обстоювали божу справу! Честерові дали відкоша, і про місце в парламенті годі було й думати.
Лист, де повідомлялося про цю катастрофу, прийшов саме коли ми снідали, і на сніданок була копчена риба,— Честера потім ще багато років поспіль нудило від самого вигляду тієї риби.
Звичайно, зовні він аж ніяк не виказав свого розпачу. Честер був дуже гордою людиною і зневажив би себе, якби якась тимчасова прикрість змогла вибити його з сідла; раптовий приплив роздратованості й неврівноваженості Честера можна було пояснити хіба тим, що він на той час застудився. Честер виступив з кількома промовами на користь висунутого кандидата. Навіть молився за його успіх, тобто просив усевишнього благословити акт свободи й справедливості.
І ось тоді вперше після нашого весілля він улаштував у нас вдома молитовне зібрання, а після нього — те, що він охрестив (якщо вдатися до Гулдового виразу) «генеральною інвентаризацією душі».
Такі «інвентаризації», або «очищення душ», систематично практикувалися у парафіян церкви на Фор-стріт. Цю сакральну акцію, щось на зразок аутосповіді, годилося здійснювати лише на самоті; той, хто молився, називав усі свої гріхи та провини й давав обіцянку надалі їх не повторювати.
Цим разом Честер, слід гадати, осудив себе (хоч мені того й не сказав) за надмірне честолюбство й ненажерливість, а надто за те, що полюбляв пудинги, які були йому шкідливі. Він почав частіше поратись у саду; обідаючи, відмовлявся від зайвої порції і попросив мене — заради нього — кинути палити, на що я залюбки погодилася, бо приохотилась до сигарет зовсім недавно і не мала від них особливої радості. Тітонька Леттер теж мало не скаженіла, коли я брала в руки сигарету, хоч сама смалила їх по півсотні на день; вона дотримувалася погляду, що жінкам палити не личить, крім того, це псує колір обличчя. Якби мені вистачило глузду й тактовності зрозуміти очевидне,— оцю її пристрасть смоктати сигарети,— (я тоді тільки глузувала з її манії, бачивши в ній характерний приклад тітоньчиної непослідовності й деспотизму!), то мусила б поставитись до родички з деяким співчуттям, бо це зайвий раз свідчило, що сама тітонька давно вже й забула мріяти про гарний колір обличчя, перестала дивитись на себе як на жінку, цуралась своєї статі і навіть вважала її прикрим недоліком.
22
Увесь цей час,— я вже казала,— Честер був дуже пригнічений і неспокійний, що спонукало його до ще більшої побожності. Не слід забувати, що Честер і справді був людина побожна і завше боявся (може, тому, що нікому більше ніякі спокуси не загрожували) низьких людських інстинктів та виваженого мирського шанолюбства. Гадаю, саме тому, що Честер на ту пору (після краху його планів) був особливо покірливий, він і запропонував запросити Джіма до нас в Орчард, коли ми одного чудового дня почули, що той уже в Англії.