Вітряк

Чернишев Славчо

Упоравшись, Моко звернувся до гостей:

— Ну, шановні, влаштовуйтесь у кают-компанії. Трохи темнувато, правда, та вже вибачайте. Екскюзе муа. — Він виліз наверх, прикрив отвір лядою, і в трюмі одразу стало темніше.

По палубі знову зачовгали кроки. Сашо догадався що лази перекидають на шхуну рибу: Мокові треба було виправдати своє перебування у відкритому морі.

Мотори загули, судна розійшлися кожне у свій бік. Машина інколи заглушувала голоси бандитів. Прислухавшись до їхньої розмови,

Сашо зрозумів, що вони бояться. Від цього йому аж полегшало.

Один з них пискливим жіночим голосом розповідав щось смішне, але Сашо вловив у його придуркуватому сміху нотки страху. Негідник боявся повертатися на батьківщину. Здається, серед них начальника не було, бо тримались вони, як рівні. Згадували й про майора. Певно, його не дуже любили, боялися.

— Коли б тільки нас на самому березі не залишили! — сказав пискливий. — Краще у велике місто, де багато людей. Тільки там і є справжнє діло.

— Це правда, — відповів грубий бас п'яниці. — Хоч мені й однаково. Навіть краще було б, коли б нас накрили зразу, так би хоч чисті залишились. Легко б відбулися.

— Ет, скажеш! — пробурчав третій. — Краще не попадатись! Дякую за пораду.

— Небезпека минула, — не вгавав бас. — Тепер не так ловлять. Міжнародне становище і таке інше…

— Дурниці плетеш! — нервувався пискливий. — Нас посилають громадянську війну розв'язувати, а ти патякаєш казна-що! Думаєш, товаришочки не знають нічого? Еге, знають, та ще й як! І зовсім не панькатимуться! Ех, коли б то воно тихо було, я був би радий! Виконуй агентурну роботу і вухом не веди! А цей референдум такого наробить, що тільки держись.

— Хтозна, як воно буде! — скептично відповів бас. — Або наробить, або й ні. А вмирати доведеться все одно. Добре, що хоч трохи пожив. Я людина авантюри й богеми. Мені дай простір морів і океанів… І в кожній гавані нову коханку! І як я в цю брудну справу встряв — досі не знаю… Для цивільної роботи я не годжусь. Коли справа дійде до бійки, я можу кількох на той світ оді-слати, але вважаю за краще битися в шинку. Сміливо й благородно! А тут тільки те й роби, що ховайся та в жмурки грай… Та що поробиш! Чорт його бери! — Певно, він хильнув з пляшки, бо смачно прицмокнув: — Ох, цілющий бальзам.

Трохи помовчали. Але пискливий був балакучий і знову почав:

— Оце сиджу й думаю: а що коли отой чорний арап, що на палубі, відпровадить нас прямо в міліцію? Ви думаєте, що не може? Звідки я знаю, скільком богам він молиться!

Буркотун знову щось промимрив собі під ніс і підвівся. Він зняв ліхтар, глянув уважно навколо й пішов до корми.

Сашо й не зчувся, як його витягли за комір.

— А ти що тут робиш? — гримнув переляканий бандит. — Відповідай! Ти хто такий?

Сашо мовчав і тремтів, як осиковий лист. Усе сталось так швидко й так несподівано,

що він аж остовпів. Бандити з цікавістю й підозрою дивилися на нього.

— Хто ти такий? — повторив тепер пискливий. — Звідки ти взявся?

Здоровань злегка ляснув його по щоці, й Сашо зовсім оторопів.

— Ану, маленький піратику, говори мені! — весело засміявся бандит. — Мовчиш? Мову відібрало? Ха-ха! — гучно зареготав він. — Певно, чийсь хлопчик. Чимало їх бігає на пристанях.

— Щось не те! — заперечив пискливий. Четвертий, який до того мовчав, сказав сиплим голосом:

— Давайте гукнемо капітана. Він розбереться.

Моко був тут як тут. Він аж скорчився од злості, побачивши Саша.

— Ах ти, сучий сину! Повішу на гроті! — заскреготів він зубами й ударом ноги повалив хлопця на землю.

— Чий він? — перелякано запитав пискливий.

— Спокійно, панове офіцери! Мене звуть капітан Моко… Мерсі. Прошу вас не лізти в чужу миску!

— А чому це, чорномазий? — гаркнув здоровань і вмить вихопив пістолет. — Ну?!

— Любий, засунь на місце свою цяцьку! Мене цим не залякаєш! А щодо хлопця, то це син моєї тітки Пріськи з Малого Парижа. Зрозумів?

— Не насміхайся! — образився здоровань і ще дужче наїжився. — Говори!

— Коли й скажу що, то тільки майорові. Ясно??

— Ми ж усе-таки… — спробував був протестувати пискливий, але Моко його перебив:

— Пане офіцер, не знаю твого чину…

— Я не офіцер, — обізвався пискливий.

— Тоді рядовий. Пане рядовий, есперанто розумієш? — і в його руці заблищав гострий матроський ніж. — Я розумію! Ясно?

Буркотливий гидко вилаявся.

— З тим самим будьте здоровенькі! — не залишився Моко в боргу, схопив Саша за комір і стусанами виштовхав наверх. — Марш!.. Панове, — сказав він трохи лагідніше. — Прошу не здіймати галасу. Старий вікінг знає, що робить. Адьйо!

Він повернувся й блискавично вискочив наверх, побоюючись, щоб не вистрелили йому в спину. Але пасажири заспокоїлись. Здається, повірили, що хлопець — Моків родич. Крім того, тут, у відкритому морі, вони були в руках капітана.

— Цей моряк мені подобається! — захоплено сказав здоровань. — Треба з ним ближче познайомитись…

Опинившись на палубі, Моко закрив ляду й за вухо поволік Саша в капітанську рубку.

— Ну, йолопе, розказуй тепер, що ти задумав? Не лежиться на пляжі з коханкою? Пірат!.. Сопляк ти!

Сашо вперто мовчав, тремтячи усім тілом. Підійшов і Кіро Привид, плюнув і крикнув на все горло, щоб перекричати мотор:

— Сонце, Сонце! Плакала Привидова хата! Ах ти, тварюка!