Варан

Дяченко Марина и Сергей

– Що, дружечку, – мовив маг усе так само холодно, – вляпався?

Його довге волосся закривало вуха й сягало пліч. Як у князя, печально подумав Варан. Тільки справжній горні може дозволити собі таку зачіску…

Він здавався старшим, ніж тоді в піддонні. Він не просто держався з гідністю – він був утіленням величі. Навіть очі, безбарвні під сірим небом міжсезоння, тепер виявилися стигло-голубими. І то пасували до холодного голосу.

– Дивовижний цей край – Кругле Ікло, – промовив маг, мовби

міркуючи. – Тут навіть неписьменні шмаркачі вміють підробляти імператорські гроші…

– Я не шмаркач, – понуро сказав Варан. – І я письменний.

І здивувався своєму нахабству. Недарма кажуть, що В'язнична Кишка міняє людину…

Маг усміхнувся. Склав руки на грудях; брижі світлої хламиди, що вкривала його від шиї до самих п'ят, поміняли малюнок. Блиснув червоний камінь у персні – на вказівному пальці правої руки.

– Ваша мосць, – повільно сказав Слимак, що добре завважив знущання. – Цей піддонець – усього лише спільник. Він – єдина ниточка між правосуддям і злочинцями…

Маг кивнув. Скільки йому все-таки років, подумав Варан. Тоді мені здалося, що вісімнадцять чи щось близько того… А тепер гадаю, чи не всі тридцять… Може, це взагалі не він?

У цей момент маг гостро поглянув на Варана, і враз стало зрозуміло: він. Може, йому сто років чи двісті. Він же маг… Звідкіль Варану, дрібному піддонцю, таке знати?…

Маг дивився на Варана. Краще весь сезон просидіти у В'язничній Кишці, аніж хвилину витримувати такий погляд.

– От якби зустрів тоді привітніше, – сказав маг, несподівано підморгуючи. – Не дивився по-вовчи, не прагнув застрягнути Шуу в дулі… Хтозна, як усе обернулося б?

Кінець, подумав Варан. І заплющив очі; і враз розплющив їх тільки тому, що злякався, – адже візьмуть за боягуза…

– Що ж, – маг піднявся. Світла хламида впала вздовж тіла, нижнім краєм доторкнувшись деревної мозаїки на підлозі. – Що ж тепер… Я привезу Імператорові посібника, – маг подивився на Слимака, і Варан побачив, як дізнавач перший відводить очі:

– На те воля вашої мосці.

– Імператор дістане переляканого хлопчиська, що на всі питання відповідає: «Знайшов у морі»…

– Я не переляканий, – хрипко докинув Варан.

Маг осміхнувся:

– Добре… Імператор матиме дуже хороброго піддонця, що знає про походження фальшивої сотки не більше, ніж ви, дізнавачу Вероне-Біломідію на прізвисько Слимак… Або ніж його світлість князь. Чи будь-який хлопчисько, що торгує на базарі лакованими черепашками…

– Ми не знаємо, що він знає, – глухо заперечив Слимак.

Маг підійшов до нього впритиск. Ніздрі Варана сіпнулись – проходячи мимо, хазяїн вежі лишив частинку свого запаху, і це був запах деревного диму. Легкий, ледве вловимий.

– Ми знаємо, – маг протнув співбесідника

поглядом, мов голка подушку. – Ми знаємо, що він підібрав у морі те, що здалось йому дуже цінним… Ви хоч завдали собі труду спорядити пошукову команду – оглянути підводні печери в тому місці, де він пірнав?

– Авжеж, – сказав Слимак так само глухо. – Але деякі порожнини приступні тільки в міжсезоння… Коли спуститься вода.

– На що й зважили злочинці, лаштуючи сховок, – утомлено завважив маг. – Ну що мені ще передати Імператору?

– Кругле Ікло не загрожує грошовій системі Імперії, – понуро повторив Слимак.

– Як не загрожує бочка з порохом, поки поряд не впаде іскра, – пробурмотів маг.

– Наближається кінець сезону. Коли вода спуститься, ми вистежимо людину чи людей, що спробують відкрити схованку.

– Таж ви не знаєте, де вона знаходиться. У цьому камінні Шуузна-скільки дір і тунелів…

– Служба охорони має детальні карти, – не поступався Слимак. – Кінець кінцем, це наша справа, його світлість князь досі був задоволений своєю вартою…

– Утратили час, – пробурмотів маг.

– Що?

– Належалося заборонити будь-кому полишати острів з того самого часу, як виявлено підроблену сотку…

Про Варана забули. Він стояв зовсім близько біля дерев’яної стіни і гамував бажання провести пальцем по прожилці. Усі розмови про Імператора, про гроші, про долю Круглого Ікла спадали з нього, наче дощова вода зі шкури ситухи.

– Така заборона спричинить завал сезону, – після короткої мовчанки сказав Слимак. – Мені страшно уявити, які наслідки…

– А уявіть ящик фальшивих соток, що можуть сплинути в обіг у будь-якому закутку Імперії?

– Імперія велика, – знову помовчавши, сказав Слимак.

Маг кивнув:

– Еге, еге, аби наш сезон пройшов ладно, а там хоч море висхни… Та торкнися ти цієї стінку, хлопчику. Нещасні діти води й каменю – всяка дерев’янка збуджує в них трепет…

Тоді Варан міцно, з усією силою відчаю, притиснувся долонями до теплого дерева.

* * *

– Нам сказали, що тебе стратили.

Ніла сиділа в гамаку. Варан стояв у круглястому камінному отворі. Так і розмовляли, не рушачи з місця.

Ніла змінилась. В одну мить стала старша. Замість світлих штанів, розшитих камінцями, на ній була довга чорна спідниця. Варану тепер здавалось – минули роки відтоді, коли вони бачились востаннє.

– Нам сказали, що тебе стратили, – повторила Ніла, вдивляючись у його обриси. – Скажи… ти не мрець?

– Ні. Мене відпустили. Так наказав Імператорський маг.

– Ми триста разів ходили з проханнями, – сказала Ніла після довгої паузи. – Триста першого нам сказали, що тобі…