Вбивці на борту
Шрифт:
— Тоді, Чесмене, поясніть, будь ласка, присяжним, яким чином ця гайка, що пасує до рухомого прожектора на форді, потрапила до вашої кишені. Як ви самі тут сказали, ви сіли за кермо цієї машини лише у день вашого арешту.
— Можу вам пояснити це абсолютно точно, сер. Коли ми приїхали до магазину, мій приятель не зміг одразу впоратися з замком на дверях. Було надто темно, і я присвітив йому рухомим прожектором форда. Коли я його повернув, гайка й відскочила. Вона вже була напівстертою. Я підняв її і поклав до кишені, а потім, на жаль, не встиг знову прикрутити.
Прокурор весело засміявся, наче почув дотепний жарт.
— Бачите,
Чесмен пильно глянув на нього.
— Чого ж ви ставите мені такі запитання, сер? Чи, може, ви доведете, що я брешу?
Прокурор Міллер не міг піймати Чесмена на брехні, як не міг спростувати його розповідь про анонімного приятеля, що вкрав форд і, можливо, був «бандитом з червоним ліхтарем». Але йому це й не було потрібно. Зухвала, різка манера, в якій Чесмен розправлявся з прокурором, настільки обурила присяжних, що вони не вірили вже жодному слову підсудного.
В подальшому ході процесу прокурор і не старався спростувати показання Чесмена. Усі свої зусилля він спрямував на те, аби довести, що Чесмен поставив себе за межі суспільства, що він — недолюдок, якого слід вбити, бо нічого вдіяти з ним уже неможливо. Ніхто на процесі вже не думав про закони і справедливість, йшлося лише про те, щоб вплинути на присяжних і добитися від них смертного вироку Чесмену, незалежно від того, вчинив він злочини, що йому приписувались, чи ні.
З цинічною відвертістю Міллер-Леві у своїй заключній промові звернувся до присяжних:
— Ви повинні судити, як це робили свого часу ковбої на Дикому Заході — без зайвих сантиментів. Ув'язнення в каторжній тюрмі, незалежно від строку, нічого для Чесмена не означає, а нам лише коштуватиме грошей. Він же сам тільки посміється з нас. Крім того, він може добитись помилування, дочекатись амністії чи нового розгляду справи, його можуть виручити з ув'язнення політичні зміни. Пам'ятайте також, що підсудний обізнаний з багатьма трюками й фокусами, завдяки котрим можна вийти на волю. Отже, навіть якщо вашим вироком буде довічне ув'язнення, це не дасть ніякої гарантії, що одного чудового дня Чесмен знову не дістане змоги нападати на людей. Єдине місце, в якому можна знешкодити Чесмена, це газова камера. Він повстав проти громадського порядку нашого народу, і тому його треба знищити.
Чесмен у своїй захисній промові вимагав виправдання:
— Я не «бандит з червоним ліхтарем», а, отже, не вчиняв злочинів, що мені їх тут закидають. Все інше вас не стосується. Я не намагаюсь довести вам, що я невинне, миле хлопча. Ні, я злочинець-професіонал, розбій — моє ремесло з юнацьких років. За це мене щоразу карають так, як цього вимагає закон. Та у даному випадку я ні в чому не винний. Прокуратура не обвинувачує мене в крадіжці костюмів, це їй здалося не вартим уваги. Мене хочуть знищити, аби затушувати бездарність поліції. Для цього професіональний злочинець якраз найпідхожа особа, бо іншого люди й уявити собі не можуть. Можливість, що до таких огидних злочинів міг би вдатися звичайний, всіма шанований, але хворий душею і тілом громадянин, нікому й на думку не спадає, бо тоді вся громадська мораль суспільства опиниться на межі абсурду. Але скажіть самі: якби ви були досвідченим злочинцем, що пройшов вогонь і воду, чи стали б ви заради кількох доларів і хвилинної втіхи ризикувати і вдаватись до злочинів,
Суддя Фріке призначив оголошення вироку на 11 червня 1948 року. Щоб остаточно вплинути на присяжних у дусі обвинувачення, він перед тим, як вони подались до своєї кімнати на нараду, звернувся до них з промовою — незаконною і дезінформуючою.
Фріке сказав присяжним:
— Якщо ви вирішите, що обвинувачений винний у двох випадках — грабіжництві й зґвалтуванні, то ви маєте присудити його до страти.
За законом же присяжні в такому разі мають вибір: смертна кара чи довічне ув'язнення без права помилування.
Хоча вирок Чесмену начебто забезпечили всебічно, його не можна було оголошувати.
За каліфорнійськими законами голова суду може оголосити вирок присяжних лише тоді, коли є надрукований на машинці стенографічний протокол процесу. Але за два дні до оголошення вироку вмер від тяжкої хвороби судовий стенограф Ернест Перрі. Він залишив нерозшифрованими три тисячі сторінок протоколів, розібратися в яких не взялося навіть товариство судових стенографів Каліфорнії.
Прокурор Міллер-Леві і тут знайшов вихід, аби уникнути нового розбору справи Чесмена, як цього вимагав закон. Він доручив своєму обізнаному зі стенографією шуринові розшифровку трьох тисяч сторінок протоколів та ще й добився за це для нього 5 тисяч доларів гонорару.
Цей шурин уже неодноразово лікувався від алкоголізму, а згодом, через кілька місяців, умер від білої гарячки. У розшифрованому ним протоколі навіть при побіжному перегляді було знайдено 220 помилок, що спотворювали справжній перебіг процесу. Але це не перешкодило судді Фріке, хоч і з двотижневим запізненням, оголосити 25 червня 1948 року вирок.
Як і чекали, Чесмена було засуджено до страти.
«Суд постановляє: шеріфові округу Лос-Анжелес передати означеного Керіла Чесмена директорові державної в'язниці штату Каліфорнія в Сен-Квентіні, щоб той, застосувавши смертельний газ, стратив його, як цього вимагають закони штату Каліфорнія».
Того ж дня Чесмена вмістили до камери смертників № 2455 у каторжній в'язниці Сен-Квентін. Справу «бандита з червоним ліхтарем» було таким чином завершено, і більше про нього не згадувалось.
Але почалася справа Чесмена.
Майже 12 років боровся Чесмен у камері № 2455 проти незаконного смертного вироку. Для цього він здійснив неймовірну за обсягом роботу: ретельно вивчив 2400 друкованих на машинці аркушів протоколу процесу і написав сім різних опротестувань вироку, шість скарг на порушення процесуального кодексу, дев'ять прохань про відстрочку страти, чотири прохання про новий розбір справи і п'ять прохань передати його справу вищим судовим інстанціям.
До всіх цих документів він виготовив докладні пояснювальні матеріали, як цього вимаже закон. Крім того, він двічі порушував клопотання про проведення експертизи вірності стенографічного протоколу процесу.
450 тисяч слів написав Чесмен у цих паперах. Складання всіх прохань і пояснень зайняло у нього щонайменше 3 тисячі робочих годин. 10 тисяч годин пішло в нього на глибокі юридичні розвідки: він прочитав дві тисячі спеціальних книжок і журналів і зробив у зв'язку з цим 800 сторінок заміток.