Вбивці на борту
Шрифт:
Жаїнського було заарештовано, і він три місяці перебував під слідством, але за браком доказів слідчий змушений був звільнити його з-під арешту, а справу тимчасово припинити. Відділ вбивств, однак, вважає, що Жаїнську вбив її чоловік. Є всі підстави гадати, що після того, як труп буде знайдено, з'явиться можливість довести винність Поля Жаїнського».
— Чорта лисого з'явиться можливість… — вилаявся Монтеро, прочитавши цей документ. Він сховав папку у нижній шухляді свого стола і поспішив залишити управління поліції. Тепер він був змушений діяти на свій страх і риск,
Монтеро зрозумів, що відділ убивств арештує Поля Жаїнського, тільки-но дізнається, що труп його дружини знайдено. Про арешт напишуть газети, місце вбивства стане відоме всім, а головне — Полю Ферраті, який все ще перебував в Африці і якого Монтеро вважав справжнім вбивцею. Саме цьому комісар хотів запобігти. Однак він вирішив звернутися спочатку до колишнього чоловіка небіжчиці і підстеріг його біля будинку, де той мешкав.
Жаїнський був п'яний, як чіп і, звичайно, неспроможний у такому стані повідомити комісарові щось корисне. Монтеро сподівався, що цей чолов'яга поінформує його про подробиці стосунків своєї дружини з міністерським чиновником Ферраті, але Жаїнський навіть не чув такого прізвища. Отже, цей хід Монтеро виявився невдалим. Він пішов, так і не повідомивши Жаїнському, що тіло його дружини знайдено.
Наступна акція Монтеро дуже легко могла б коштувати йому посади, ба навіть голови. Всупереч кримінальним романам, у яких детективи частіше, ніж це дозволяє поліція, втручаються на свій розсуд у найнебезпечніші пригоди, сміливі операції власними силами на ділі мають місце дуже рідко, хоча б з тієї простої причини, що жодна поліція світу не може дозволити собі легковажно ставити під удар найздібніших своїх працівників. У той час як в кіно герої детективних історій немовби одягнені в куленепробивні панцирі (кулі гангстерів майже ніколи не досягають мети), злочинці Парижа, Лондона, Нью-Йорка аж надто влучно стріляють.
Монтеро почав з того, що забрав з інституту судової медицини труп Камілли Жаїнської і відвіз його знову до квартири на Рю Лемерсьє. Сам він переодягся в костюм, подібний до тих, які носять сутенери, наглядаючи за роботою своїх підопічних в районі площі Пігаль, і поклав у кишені два автоматичні пістолети й мініатюрний магнітофон.
Інформація Самі Кхурі знов підтвердилася. Вечірній літак з Туніса приземлився о 21-й годині 40 хвилин на аеродромі Орлі. За 30 хвилин по тому перед будинком зупинилося таксі, а трохи згодом відчинилися двері квартири й засвітилися лампи в передпокої та їдальні. Тільки бібліотека, де заховався Монтеро, лишалася у темряві. Ферраті не ввійшов до цієї кімнати. Він розпакував валізку, поговорив з кимось по телефону і, здавалось, зібрався кудись вийти. Тоді комісар вирішив діяти. Він увімкнув світло в бібліотеці, ударом ноги розчинив двері й гукнув:
— Заждіть, Ферраті! Я вже давно чекаю на вас!
Міністр у справах Африки напевне був би здивований, якби міг у цей момент стежити за поведінкою свого підлеглого. Ферраті блискавично вихопив з кишені піджака пістолет і повільно рушив до бібліотеки. Та біля самих
— А тепер заспокойся, хлопче! На таку стрілянину сюди, чого доброго, збіжиться вся поліція. Кинь оту штуку на килим і сідай, побалакаємо.
Коли Ферраті кинув пістолет і сів у фотель біля каміна, комісар вийшов з-за шафи. Він нахилився й підняв пістолет Ферраті. Потім вийшов на освітлене місце, так що Ферраті зміг, нарешті, побачити, з ким має справу. У своєму елегантному костюмі Монтеро не справив на чиновника міністерства особливого враження. На обличчі Ферраті можна було прочитати не переляк, а швидше здивування. Він недбало запитав:
— Хто ви такий, власне кажучи, і чого ви хочете? Монтеро показав дулом пістолета на нішу, в якій стояв труп.
— Я хотів би дізнатись, як моя жінка потрапила до. вашої бібліотеки. Ось уже два роки я чекаю на неї. Маю я право дістати таку довідку?
Приятельський, майже гумористичний тон Монтеро розрядив ситуацію. Ферраті зиркнув на труп, перевів очі на Монтеро і, нарешті, спитав:
— Ви її чоловік? Але ж вона задовго до того втекла від вас. Я б на вашому місці був задоволений…
— Вона була не лише моєю дружиною, а й заробляла для мене гроші. Я хотів би також почути, що ви скажете, коли поліція довідається від мене про вашу торгівлю наркотиками.
Ферраті зрозумів, що розмова буде серйозною. Він кинув погляд на пістолет у правій руці Монтеро і спитав роздратовано:
— Ну, кажіть, нарешті, чого ви хочете? Грошей? Чи виказати мене поліції? Ви не схожі на дурня!
— Не поспішайте, все по порядку! Спочатку розкажіть мені, чому ви її вбили і як ви це зробили. Як удовець, я маю право дізнатись про це.
Комісар непомітним рухом увімкнув схований в нагрудній кишені магнітофон. Ферраті неохоче розповів йому, що в ніч з 21 на 22 серпня 1961 року він задушив Каміллу. Зробив він це тому, що за час їхнього тривалого знайомства Камілла дізналася про багато речей, яких їй знати не слід було, і врешті-решт почала шантажувати свого коханця. Що треба зробити з тілом, як його забальзамувати і де сховати, він дізнався з підручника судової медицини, в якому відомий медик з науковою точністю вказував, як після вбивства, не залишивши слідів, можна позбутися трупа.
Ферраті забальзамував і сховав труп не сам, а за допомогою свого відданого камердинера Самі Кхурі.
Лише тепер Монтеро дізнався, звідки у Самі були такі вичерпні дані про приватне життя міністерського чиновника.
— А в якій кімнаті і за якою панеллю стоїть камердинер? — запитав він.
— Він живий. Я просто надав йому відпустку на час свого відрядження, а завтра вранці Самі мусить повернутися на роботу.
Монтеро охоче сказав би: ти ще здивуєшся, дізнавшись, де провів свою відпустку відданий камердинер. Однак втримався від спокуси.