Вбивці на борту
Шрифт:
Ла Маса рвучко загальмував, завернув убік, до готелю «Харагуа». Бігцем піднявся сходами на третій поверх, постукав у двері номера. Тихо. Постукав ще. Нараз двері відчинилися. Мортон стояв у напруженій позі, тримаючи руку в кишені халата.
— Це я, містер Мортон! — випалив ла Маса. — Я хочу попередити вас, що Галіндес…
І тут він побачив, що Мортон робить йому якийсь знак очима. На мить осікшись, він знову розкрив був рота, щоб закінчити фразу, аж американець раптом закричав:
— Хто ви такий? Я вас не знаю! Забирайтесь
«Я прийду завтра», він повернувся й пішов.
Коли Мортон замкнув за ним двері, з ванної, невинно всміхаючись, тихо вийшла дівчина.
Почувши вранці про події минулої ночі, Кертіс похмуро сказав:
— Ох, телепню! Я ж попереджав! Тепер тебе може врятувати тільки американський посол. Іди до нього й розкажи йому про свою місію.
Мортон сумно похитав головою.
— Боюся, що для Вашінгтона тутешня військово-морська база дорожча за життя якогось Майка Мортона. Але доведеться-таки спробувати.
…Посол містер Річард Стівенс зустрів Мортона привітно. Але, вислухавши розповідь агента, гірко посміхнувся:
— На жаль, я нічого не можу для вас зробити. Ви не член дипломатичного корпусу й не державний чиновник, а приватна особа. Тому про дипломатичний імунітет не може бути й мови.
Посол вийшов з-за свого письмового стола, поклав руку Мортону на плече.
— Повірте мені, я розумію ваше становище і співчуваю вам. Але сказати вам можу тільки одне: двері посольства для вас зачинені.
«Що ж, тепер врятувати тобі життя може тільки «Анчоа», — подумав. Мортон, вийшовши на вулицю.
«Анчоа» — невеличка моторна яхта, що належала «Юнайтед фрут компані», призначалася для поїздок її відповідальних службовців. Щоправда, її саме ремонтували в сухому доку, але ця обставина була на руку Мортону: агентам Трухільйо навряд чи спаде на думку шукати його там. А ремонт дрібний, яхта вже завтра може вийти в море.
Пересвідчившись у цьому і домовившись із шкіпером «Анчоа» про час і місце завтрашньої зустрічі, Мортон повернувся до міста, де була ще одна невідкладна справа. Він вийшов з таксі за квартал од будинку, де жив Мерфі, постояв, перевіряючи, чи за ним не стежать, а тоді ввійшов до телефонної будки. Довгі гудки. Ще й ще раз. Ніхто не відповідав.
Коло дверей квартири Мерфі Мортон зупинився. Постояв, прислухаючись. Потім обережно подзвонив раз, удруге, втретє. Почекавши кілька хвилин, видобув з кишені відмичку. Кілька вправних рухів — і двері відчинилися. Тримаючи в руці пістолет, Мортон навшпиньках ввійшов до передпокою, обережно прочинив двері до кімнати. Щоб збагнути, що сталося, йому вистачило одного погляду: таке безладдя буває тільки після обшуку.
«Отже, ця банда таки побувала тут, — подумав Мортон, обережно зачиняючи двері.— Вони випередили мене. Тепер пташка в їхніх руках».
Вийшовши на вулицю, Мортон
Веснянкувате обличчя Кертіса розпливлося в щирій посмішці.
— Хелло, Майк! Радий бачити тебе. Я вже почав хвилюватися.
— Ще живий, Нормане, ще живий! Ти забрав з номера мої речі?
— Ось вони, — Кертіс передав Мортону невеликий пакуночок. — Що сказав тобі посол?
— Категорична відмова. На інше я й не розраховував. Але в мене є чудовий план.
Мортон розповів другові про варіант з «Анчоа», потім додав:
— На жаль, на Мерфі доведеться поставити хрест: тут нас випередили.
—І не тільки тут. — Обличчя Нормана Кертіса похмурнішало. — Ось, читай!
Мортон узяв газету.
«Сьогодні вранці на березі моря під урвищем знайдено автомашину, яка належала капітанові ВВС Октавіо де ла Маса. Очевидно, машина зірвалася з шосе на повороті. Тіло капітана й досі не знайдено».
Згортаючи газету, Мортон розгублено пробурмотів:
— Шкода… Хороший був хлопець. Що ж, тепер нам лишається тільки рятувати власні шкури. Ходім до посольства.
Мортону довелося півгодини умовляти посла, щоб той поцікавився долею «американського громадянина Джеррі Т. Мерфі». Після короткої розмови з начальником домініканської служби безпеки посол поклав трубку й сказав:
— Мерфі був заарештований як учасник антиурядової змови. Він визнав себе винним і годину тому повісився в своїй камері.
Мортон безсило опустився в крісло.
— Тепер моя черга, — прошепотів він. Посол налив йому чарку віскі.
— Випийте. Може, все ще якось обійдеться.
— Тільки в тому разі, якщо ви мені допоможете.
— Але я вже казав…
— Ні, я тепер маю на увазі інше. Дозвольте нам з товаришем переночувати в посольстві.
— Гаразд.
— А вранці дайте нам посольську машину.
— Гаразд.
—І попередьте наші патрульні судна, що завтра від шостої до сьомої ранку яхта «Анчоа» подаватиме сигнал «SOS» поблизу Сьюдад-Трухільйо, в міжнародних водах.
…Коли посольський каділлак, промчавши вулицями міста, вилетів на широке шосе, що вело до порту, Мортон помітив у дзеркальці чорну машину, яка швидко наздоганяла їх.
— Ось і наші друзі,— процідив він крізь зуби. — Готуйся, Нормане!
Він витяг з кишені пістолет, поклав на сидіння.
Кертіс тим часом розірвав пакет, який обережно тримав на колінах, і Мортон побачив шість невеличких ручних гранат. Канадець узяв три з них, міцно зв'язав тонкою нейлоновою мотузкою.