Вибух

Самбук Ростислав Феодосьевич

Коли це було, і як блискавично минають роки…

А пострілів позаду вже не чути.

Валбіцин нарешті насмілився озирнутися, та нікого не побачив, тільки верхівки дерев парку фон Шенка виднілися за гребенем горба. А він і не помітив, що вже скаче по схилу — поле перевалило через ледь помітний горбочок, рятівне поле, яке він ніколи не забуде.

Валбіцин зручніше вмостився в сідлі й огледівся. Тепер треба повернути круто ліворуч, за сім чи вісім кілометрів має бути велике село, де можна загубитися, — проїжджали його, везучи сейф до Штокдорфа. Певно, в машині смершистів є рація, вони зчинять тривогу, спробують

перекрити всі навколишні дороги, однак що йому дороги — полями й перелісками дістатися наступного села, яке, здається, називається Нойкірхен…

А шукати його мусять в районі Сведбурга, на захід від Штокдорфа, — який же дурень тікатиме на схід, далі від американців, які прислали за Валбіциним літак. Саме так розмірковуватимуть у червоній контррозвідці, а він у цей час спробує відсидітися десь у Нойкірхені чи трохи далі в глухому закуті…

…Бобрьонок крокував до літака непоспішливо, але й не повільно — розміреним кроком упевненої в собі людини. Побачив, як застиг пілот, дивлячись на нього: певно, одразу побачив, що повертається до літака не Краус, та й як сплутаєш — від парку до машини метрів сто п’ятдесят, не більше…

Пілот почав задкувати до літака, і Бобрьонок приязно помахав йому рукою. Пілот зупинився на мить, нараз витягнув з кишені пістолет і крикнув щось незрозуміле. Майор притишив крок, але не зупинився, пілот швидко викинув руку вперед, ляснув постріл, проте Бобрьонок устиг ухилитися від кулі.

Пілот повернувся і кинувся до літака — тепер майор знав, що з Краусом прилетів американець чи англієць, він і кричав Бобрьонкові щось англійською, либонь, попереджував, що стрілятиме…

Але чи має право майор відкривати по ньому вогонь? Чи не виникнуть ускладнення?

А пілот уже лізе до кабіни — у Бобрьонка лишилася на роздуми секунда, і він пустив кулю пілотові в стегно. Не міг не влучити, стріляв метрів з п’ятдесяти, а з цієї відстані в тирі завжди влучав у “яблучко”. Тут, правда, не тир, і стріляти довелося не по мішені, та одразу побачив, як смикнувся пілот і впав на землю. Бобрьонок рвонувся до нього, але почув постріл в парку, озирнувся і побачив, як вибігає з хвіртки Валбіцин. І мало не одразу з байраку вирвався вершник.

Куточками очей Бобрьонок бачив, як лізе пілот до кишені по зброю, проте бачив також, що Валбіцин побіг до вершника, вистрілив у нього, та не влучив, помітив у хвіртці Мохнюка, вирішив, що той сам упорається з Валбіциним, і кинувся до пілота. Біг, пригнувшись і вихляючи тулубом, бачив, як тремтить пістолет у пілотовій руці, як шукає його чорний отвір, нарешті з дула вивергнувся вогонь, і куля про-свистіла зовсім близько, здається, навіть обпалила йому плече — та Бобрьонок уже падав на пілота, вибив у нього зброю і притиснув до землі. Перевернув обличчям униз, викрутив руки, скрімцювавши пасом, — це тривало обмаль часу, кілька секунд, — в’язав пілота, а думав, що ж трапилося в парку й де Толкунов? Точно бачив, що саме Мохнюк переслідував Валбіцина, але ж стеріг його Толкунов… А капітан не мав права, та й просто не міг упустити Валбіцина — беззбройного, з піднятими руками.

Бобрьонок одірвався од пілота. Підводячись з колін, бачив: Валбіцин скаче на коні, й Мохнюк стріляє йому вслід з автомата. Бобрьонок поклав пістолет на зігнуту ліву руку, піймав мушкою коня і натиснув на гашетку. Однак нічого не сталося, вершник віддалявся,

і майор вистрілив йому вслід ще раз, спересердя, знаючи, що куля вже не дожене його.

Де ж Толкунов?

Тепер Бобрьонок точно знав: щось трапилось, і трапилось саме з капітаном, бо по Валбіцину стріляв тільки Мохнюк, — серце в майора тенькнуло, і він побіг до парку. Біг і бачив Мохнюка з автоматом в опущеній руці, поруч нього вчорашнього хлопчину, збитого з ніг конем чи Валбіциним, — лежить на озимині, зігнувшись, ні, вже підводиться, отже, з ним нічого страшного не сталося, а що з Толкуновим?

Від моменту, коли Бобрьонок почув постріл біля воріт і побачив Валбіцина, а потім і Мохнюка, минуло хтозна-скільки часу, либонь, більше хвилини, цього вистачило б їм з Толкуновим, щоб обеззброїти трьох диверсантів, Бобрьонок так і подумав — трьох, бо німці, як правило, закидали їх трійками.

Невже Толкунов?..

Бобрьонок точно знав, що з Толкуновим нічого не могло трапитись, та все ж, виходить, трапилось, бо Мохнюк нараз повернувся і побіг до хвіртки, — отже, також збагнув, що вершника втратили, й вертається до Толкунова.

Але що з капітаном? Його другом, побратимом, мало не братом, навіть більше, ніж братом, бо чи може порівнятися навіть рідна кров з тим, що пов’язало їх з Толкуновим!..

Бобрьонок ковзнув лютим поглядом по хлопчині, котрий, мружачись від болю, підводився з землі, — ну чого йому було треба тут, прискакав, як останній бовдур, і дав можливість утекти есесівцеві, цуценя кляте… І вже не бачив, не міг бачити винуватий погляд хлопця, одразу забув про нього — думав тільки про Толкунова, й жах сповнював його.

Невже?..

Увірвався в парк, зачепившись плащем за хвіртку, й побачив: Мохнюк підводить голову капітана, підклав під потилицю долоні й тримає обережно.

Бобрьонок упав на коліна, притиснувся щокою зо капітанових губів, не відчув дихання, провів долонею по обличчю, відчуваючи, як холоне воно.

Невже мертвий?

Але ж Толкунов не може вмерти, просто його ще раз поранено. Не може померти капітан, ніяк не може, не має права, надто тепер, коли гримлять гармати під самим Берліном і не сьогодні-завтра скінчиться війна.

Але Толкунов мовчав і не дихав, Бобрьонок ще раз провів долонею по його обличчю і підвів очі на Мохнюка.

— Як сталося? — запитав.

— Коли пролунали постріли, капітан, певно, стривожився. Я, власне, не бачив, стежив за цим, — кивнув на Крауса, котрий все ще лежав із заплющеними очима, — проте, гадаю, все сталося так: він озирнувся, і Валбіцин, скориставшись з цього, вихопив ніж з тіла Кранке і вдарив капітана в спину. Потім вирвав у нього пістолет, він стріляв у мене, я вже бачив це, та не влучив. Він виграв у мене буквально кілька секунд, а тут нагодився хлопчина на коні. Чорти б побрали того хлопчину!

Бобрьонок обережно опустив голову Толкунова, підмостивши під неї капітанів кашкет. Маленька помилка, зовсім маленька, але тільки на перший погляд: Толкунов обшукав Валбіцина, обеззброїв його, та забув про ніж, яким убито Кранке. І ця помилка виявилась фатальною…

Та що робити зараз?

Майор підвівся, зняв кашкета, постояв трохи, віддаючи останню шану своєму побратимові, й запитав Мохнюка:

— Ви обшукали Крауса? Списки в нього?

— Обшукав, та поверхово. Жодних документів…