Волоцюги
Шрифт:
Веремія декілька разів “підмивало” якось усетаки отак взяти й - самовпевнено крикнути на увесь світ, та ще й у повний вголос: “я”, ну, тобто ми! Та саме у цей історичний момент збивали з пантелику ще мудріші думки. Жінка первісно, від народження, Космосу, наділена духовними якостями більше, ніж чоловік? Так! Якби жінка правила сьогодні світом, усі сфери життя вже давно просякли красою, спочуттям, любов’ю, розумінням? Жінки розуміють світ інтуїтивно, вони витриваліші, довше живуть, менше хворіють (принаймні, до менопаузи)?
Урешті, первісно стать дитини в утробі матері - жіноча! Усього за дев’ять, а то й сім місяців
У жінки значно більше сексуальної енергії.
Янь - чоловіча миттєвість - як сірник: спалахнула й погасла. Жіноча - Інь, мов свічка: поки розгориться - роса очі виїсть. Зате світить довго! Якби захотіла - мов порохотяг до останньої краплини висмоктала б зі слабкого чоловіка все сміття: волохате, чорне, грубе, тупе, скажене, зарозуміле, пихате, егоїстичне, нетерпляче, вузьколобе, неотесане, показне, матюкливе, байдуже, безпорадне, боязке, безсиле…
Кохайтеся, чорноброві! А що насправді роблять - ну, згідно з мудрою теорією кума: пиляють дрова!
Дай сексу волю - заведе в неволю. Не дай - наверне до печер, головного болю або ж тероризму. І це при тому, що у кожному Янь задля рівноваги й гармонії світу мудра божа природа заклала пристойну частку Інь. Майже 50х50, фіфті-фіфті: здатності кохати, любити, зоріти добром, світлом, красою, зливатися в одне ціле, перетікати, доповнювати одне одного, запалювати свічку, світити разом і довго. “Ти не йди від мене, без тебе я - половина. Я тужу за тобою - частина мого “я” в тобі. Є в нас щось - воно нас єднає, воно вийшло зі світу “я” нашого й дивиться пильно на нас, то воно нашими очима дивиться на нас, щоб ми у ньому краще пізнали себе, “ти” і “я” - “ми”, і в нашому “ми” - значить “сва”…”* Язичницька єдність “Янь-Інь”, святих чоловічого й жіночого начал, - невже ця насінинка реального зв’язку енергій людини й Космосу закладена й до його матриці, - дрібної київської мурашки? Що так затято й далі переймається своїм самотнім “я”. Намаганнями бодай перерахувати персональні волохаті лап ки-милиці. Інстинктивно захистити власну територію під Сонцем. Повірити чужій Надії на хоча б “десятину” реінкарнованої Жінки в місцями милосердному “мужчині” Христовому…
________________
* "Мага-Віра".
Оце так еволюція-регресія, волоцюга пристрастей! І ти диви - скільки себе не “чистив під Леніним”, - його малий командирський катер “Стрижекстрім” усе збавляв хід, тягнув на дно волохатого чоловічого комфорту-ескорту…
А одного разу, коли вони “попливли” на Адріатику, Ірина врешті помахала ручкою і залишилася на березі Чорногорії. Мовляв, донечка виросла, ти - не пропадеш, а в мене тут купа термінових справ - па-па, мій котику! Вона завжди сприймала світ у форматі такої собі задачки, котру неодмінно (й обов’язково!) треба було вирішити. Під себе, своє відчуття і пиху, - речі, незбагненні для чоловічої мотивації. При цьому примудрялася бути щасливою. На своєму жіночому святі життя. І ясне сонечко сховалося за хмаринки… Може заїхати якось до того Монте-негро, тобто Чорногорії - ну, по дорозі? Хоча б одного разу послухатись матір, Тетяну Харитонівну… “Тойота-Кемрі” вже під’їжджала
Один Тайсон винувато виглядав із такої ж, але вцілілої євробудки.
Вкрали, звична справа. Мудро казала колись кума Морозиха, царство їй небесне: який замок не вішай - усе до сраки. Майже по-біблійному, від Еклезіяста - марнота марнот і усе на вітер…
Де набрати майстрів, які б вели тебе по життю за руку - мов малу дитину, до самої смерті - твого дня народження? Як хоча б трохи по-язичницькому реінкарнуватись, чи, бодай, місцями “екстракорпорально запліднитись” від Жінки-Матері, бажано своєї? Святий Дажбоже, Трисутність світів…
Підійшов на довгому цепку пес, лизнув у щоку, мовляв, даруй, так сталося - what to do. Не треба було прив’язувати.
Але ж живий сад - уцілів!
Веремій присів на пожовклу траву під найближчою старою яблунею. Легкий вітерець ледве гойдав останні травинки літа і одиноке стебельце дикого маку. Його невеличка, дивом уціліла голівка, хиталася мов маятник хронометра.
Нахилив стебло додолу - на долоню впала одна єдина чорна цяточка й така ж, сп’яніла від опіуму, мурашка. Намагався взяти насінинку - ніяк, воно таке крихітне! І диви - у цьому крихітному, беззахисному, легшому за подих вітру дивовижно живуть закодовані мільйони років еволюції його сімейства! Предки, могили, таїни основного Бога - Сонця, початок, середина дороги, кола сансари, Інь-Янь, Янь-Інь…
Дасть Бог, перезимує і весною потягнеться до світла пагінець. За літо виросте потужне стебло, здивує світ чарівна квітка, довершена розумна голівка. У якій народяться сотні родичів. Крихітних макових насінинок. Що берегтимуть велику таїну людства. І смакуватимуть п’янке молоко з коржами на свято православного бога Маковея. У них зірчаті пряники жертовні, Вони без маку не спечуть коржа. Тут і діжа в них, наче місяць вповні. У них і місяць сходить, як діжа*.Утім, яка зима, весна, літо, осінь - Космос не знає такого відліку часу і часу узагалі. Космос, Океан, Абсолют, Бог, Мати-Земля - лише змінюються.
Та й “наркоманти” зелену голівоньку можуть зрізати…
Київ-Шрі-Ланка-Індія-Ізраїльрадгосп “Комсомол”- Київ.
_______________________
* Ліна Костенко. “Скіфська Одіссея”, - авт.
Зміст
Майже інсайт… 5
Midlle of the road…. 126
Колами сансари… 240