Втрата
Шрифт:
Але натомість я сказав:
— Вона чудова.
Клейтон чекав подальшої розповіді.
— Зустріч із Синті — найчудовіша подія, що сталася в моєму житті, — сказав я. — Я люблю її більше, аніж ви можете собі уявити. І весь той час, протягом якого я її знав, вона страждала від того, що ви та Ініда зробили їй. Вона не переставала про це думати. Ви прокидаєтеся одного ранку, а ваша родина зникла. Автомобілі зникли. Люди всі до одного зникли. — Я відчув, як кров у мене закипає, й, розгніваний, міцніше стиснув кермо. — Ви можете уявити собі таку довбану ситуацію? Ану ж бо, спробуйте. Що вона мала думати? Чи ви всі померли? Може, якийсь божевільний серійний убивця заблукав до міста й усіх вас повбивав? Чи, може, ви
Клейтон був приголомшений.
— Вона справді так думала?
— Вона передумала мільйон думок. Вона почувала себе зрадженою й покинутою. Невже ви не розумієте? Невже ви не могли залишити їй бодай слова? Бодай короткого листа. Про те, що її родину спіткала жахлива доля, але принаймні вони люблять її? Що вони не просто зірвалися на ноги й по-хамськи покинули її однієї ночі.
Клейтон дивився вниз, собі на ноги. Руки в нього тремтіли.
— Немає сумніву в тому, що ви уклали добру угоду з Інідою, пообіцявши ніколи не бачитися з дочкою, ніколи не давати їй про себе знати в обмін на обіцянку, що вона залишиться живою. Тож, можливо, вона жива сьогодні лише тому, що ви погодилися прожити решту свого життя з чудовиськом. Але невже ви думаєте, що така поведінка робить вас чимось на зразок довбаного героя? То я вам скажу відверто. Ви ніякий не довбаний герой. Якби ви були людиною, якби ви були чоловіком від самого початку, то не сталося б жодної з цих моторошних трагедій.
Клейтон затулив обличчя долонями, прихилився до дверцят.
— Дозвольте мені поставити вам таке запитання, — сказав я, і дивовижний спокій опанував мене. — Який чоловік може залишитися жити з жінкою, котра вбила його сина? Якби це сталося зі мною, то, здається, я сам убив би її.
Ми вже під’їхали до вікна. Я подав продавцеві кілька дрібних купюр і взяв від нього пакетик, у якому були дві порції сиру «Макмафін» із яйцем, каротопляні оладки і дві порції кави. Я заїхав на паркувальний майданчик, поставив машину на вільне місце, запхав руку в пакетик і поклав сніданок на коліна Клейтона.
— Ось, — сказав я. — Їжте.
Я потребував трохи повітря і випростати ноги бодай на кілька секунд. Крім того, хотів іще зателефонувати додому, про всяк випадок. Я дістав із кишені куртки свого мобільника й подивився на дисплей.
— Прокляття, — вилаявся я.
Мені надійшло повідомлення. Мені надійшло повідомлення довбаної голосової пошти. Як це було можливо? Чому я не почув телефонного дзвінка?
Певно, це було тоді, коли ми з’їхали з гори Массачусетс і їхали на південь від Лі по тій довгій і звивистій ділянці дороги. Мобільний зв’язок там був препаскудний. Мабуть, хтось мені телефонував, не зміг пробитися й залишив повідомлення.
Ось яким було це повідомлення.
«Тері, це я, Синтія. Я намагалася зателефонувати додому й тепер намагаюся зателефонувати на твій мобільник. Господи, де ти є? Я вже збиралась повернутися додому, думала, що ми поговоримо. Але сталася одна подія. Подія абсолютно неймовірна. Ми зупинилися в мотелі, і я запитала, чи дозволять вони мені скористатися комп’ютером їхнього закладу. Хотіла пошукати якісь давні новини, що-небудь у такому дусі, й також подивилася свою пошту й знайшла там ще одне повідомлення, з тієї адреси, ти знаєш якої. І цього разу там був телефонний номер із проханням подзвонити, і я подумала, що за чортівня, й подзвонила. І ти, Тері, не повіриш, що сталося. Це просто дивовижно. Це був мій брат. Мій брат Тод. Тері, я не можу в це повірити. Я розмовляла з ним! Я зателефонувала йому й розмовляла з ним! Я знаю, знаю, ти думаєш, це якийсь божевільний, якийсь психопат. Але він сказав мені, що то він був тоді в торговельному центрі, той самий чоловік, що здався мені моїм братом. Я мала слушність! То був Тод! Тері, я
У мене пішла обертом голова.
А в повідомленні йшлося далі:
«Було щось таке в його голосі, що я відразу впізнала: це він. Я почула свого батька в його голосі. Тож Ведмор помилилася. Певно, то якась інша жінка з сином, що їх вони знайшли в каменоломні. Звичайно, ми ще не маємо результатів тестування з моєю ДНК, але це свідчить, що тієї ночі відбулося щось інше, можливо, якась підміна або плутанина. Тод попросив у мене пробачення, він не міг тоді зізнатися, що то він, у тому торговельному центрі, попросив також пробачення за телефонний дзвінок та електронного листа, сказав, мене немає за що прощати, але він зможе все мені пояснити. Йому було нелегко наважитись зустрітися зі мною, розповісти мені, де він був упродовж всіх цих років. Це як сон, Тері. Я почуваю себе наче уві сні, я не вірю, що це може статися і я знову побачу Тода. Я запитала його про свою маму, про свого тата, але він сказав, що все розповість мені, коли ми зустрінемося. Я хотіла б, щоб ти був зі мною, я завжди хотіла, щоб ти був поруч, коли щось подібне станеться. Але, думаю, ти зрозумієш, я просто не можу чекати, я мушу їхати негайно. Зателефонуй мені, коли ти одержиш це повідомлення. Ґрейс і я тепер їдемо до Вінстеда, щоб побачитися з ним. Господи, Тері, це ж так, наче сталося диво».
Розділ сорок сьомий
До Вінстеда?
Ми були у Вінстеді. А Синтія і Ґрейс їдуть до Вінстеда? Я подивився, коли вона передала мені своє повідомлення. Близько трьох годин тому. Вона телефонувала мені ще раніше, ніж ми з’їхали з гори Массачусетс, мабуть, тоді, коли ми були в тих долинах між Олбані та кордоном Массачусетсу.
Я зробив швидкі підрахунки. Було цілком можливо, що Синтія й Ґрейс уже у Вінстеді. Вони могли дістатися сюди вже годину тому, прикинув я. Синтія, певно, перевищила всі обмеження швидкості дорогою сюди, та й хто б цього не зробив у чеканні такої зустрічі?
У цьому був якийсь сенс. Джеремі надсилає електронного листа, можливо, ще до того, як він покинув Мілфорд, а може, він має портативний комп’ютер або щось таке, і чекає, коли Синтія зателефонує йому. Її дзвінок застає його в дорозі, й він пропонує Синтії поїхати на північ для зустрічі з ним. Він викликає її з Мілфорда, щоб йому не повертатися туди знову.
Але чому він призначив їй побачення саме тут? Які причини могли спонукати його викликати її в цю частину штату, крім бажання скоротити собі дорогу?
Я набрав номер мобільного телефону Синтії. Я повинен був зупинити її. Звичайно ж, вона їде на зустріч зі своїм братом. Але не з Тодом. Це брат лише по батькові, про чиє існування вона ніколи не знала, — Джеремі. Вона не була в дорозі до довгоочікуваної зустрічі. Вона прямувала в пастку.
Захопивши із собою й Ґрейс.
Я приклав телефон до вуха й став чекати, коли мій дзвінок прийде до свого призначення. Глуха тиша. Я вже хотів був перетелефонувати, коли раптом зрозумів, у чому моя проблема.
Мій телефон здох.
— Прокляття!
Я озирнувся навколо, шукаючи поглядом платний телефон, побачив один нижче по вулиці й побіг до нього. З автомобіля Клейтон хрипко погукав:
— Куди ви?
Я проігнорував його запитання, дістав на бігу свій гаман і витяг звідти телефонну картку, якою рідко користувався. Я встромив картку в телефон і, згідно з інструкціями, набрав номер мобільника Синтії. Відповіді не було. Телефон відразу переключився на голосову пошту.
«Синтіє, — передав їй я. — Не зустрічайся зі своїм братом. Це не Тод. Це — пастка. Зателефонуй мені — ні, стривай, мій телефон здох. Зателефонуй Ведмор. Зараз я тобі дам її телефон. — Я понишпорив у кишені, знайшов її ділову візитівку й продиктував номер її телефону. — Я з нею зв’яжуся. Але ти повинна повірити моїм словам. Не їдь на цю зустріч! Не їдь!»