Втрата
Шрифт:
— Знаєш, що я тобі скажу? — промовила Ініда, ніби забувши про Джеремі й переключивши всю свою увагу на Клейтона. — Ти ніколи не цінував нічого з того, що я робила для тебе. Ти був невдячним мерзотником від тієї миті, коли я тебе зустріла. Жалюгідним, нікчемним, ні до чого не придатним. І, крім усього, ще й невірним. — Ініда осудливо похитала головою. — Це був твій найбільший гріх.
— Мамо! — знову погукав її Джеремі.
Він поклав руку на дверцята Синтії, а в другій усе ще тримав пістолет, націлений на мене.
Мабуть, це найліпше
Тільки тепер. Я повинен напасти на нього негайно…
І тут я почув, як загуркотів двигун автомобіля.
То був двигун «Імпали».
— Що ти, в біса, робиш? — заверещала Ініда на Клейтона, який сидів на місці водія. — Заглуши двигун!
Але Клейтон не звертав на неї жодної уваги. Він спокійно обернув голову ліворуч і подивився на «Тойоту» Синтії. На його обличчі була легка усмішка. Він здавався майже втихомиреним. Він кивнув дочці й сказав:
— Я ніколи, ніколи не переставав любити тебе, ніколи не переставав думати ані про тебе, ані про твою матір, ані про Тода.
— Клейтоне! — заверещала Ініда.
А тоді Клейтон подивився на Ґрейс, її очі було лише трохи видно над шибкою.
— Я хотів би ближче познайомитися з тобою, Ґрейс, але я знаю й не сумніваюся, що з такою мамою, як Синтія, ти дуже й дуже цікава дівчинка.
Потім Клейтон приділив увагу й Ініді.
— Прощавай, жалюгідна стара сучко, — сказав він, увімкнув передачу й натиснув на газ.
Двигун загуркотів. «Імпала» смикнулася й поїхала до провалля.
— Мамо! — заверещав Джеремі, оббіг навколо автомобіля Синтії й став на шляху «Імпали», ніби думав, що може зупинити її своїм тілом. Можливо, Джеремі спочатку подумав, що автомобіль лише котився, що Клейтон випадково вимкнув передачу.
Але все було зовсім не так. Клейтон розрахував свої дії так, щоб збільшити швидкість від нуля до шістдесяти миль за годину на тих тридцяти футах, які відокремлювали його від урвища кар’єру.
Автомобіль скинув Джеремі на капот, і саме там він був, коли «Імпала» з Клейтоном за кермом та Інідою, яка верещала на сидінні поруч нього, зірвалася з урвища.
Минуло не менш як дві секунди, перш ніж ми почули сплеск води.
Розділ сорок дев’ятий
Я мусив відвести вбік Клейтонову «Хонду», щоб звільнити дорогу для «Тойоти» Синтії, в якій ми всі поїхали звідти. Вона сіла на заднє сидіння, щоб тримати Ґрейс у своїх обіймах протягом усієї дороги назад до Мілфорда.
Я знав, що, мабуть, нам слід було зателефонувати в поліцію, зачекати там, нагорі кар’єру, поки вони приїдуть, але ми вважали, що найважливіше для нас тепер — якомога скоріше привезти Ґрейс додому, де вона почуватиме
Синтія вважала, що мені треба їхати до лікарні, і я не мав сумніву в тому, що мені це справді потрібно. Обидва мої боки дуже боліли, але цей біль пом’якшувався глибоким відчуттям полегкості. Я вирішив, що як тільки відвезу Ґрейс додому, то відразу поїду до Мілфордської лікарні.
Ми мало розмовляли дорогою додому. Я думаю, Синтія і я керувалися одним міркуванням: ми не хотіли розмовляти про те, що трапилось, — не лише сьогодні, а й двадцять п’ять років тому — у присутності Ґрейс. Ґрейс натерпілася досить. Її треба було лише привезти додому.
Але мені вдалося коротко розпитати про те, що сталося. Синтія і Ґрейс приїхали до Вінстеда й зустрілися з Джеремі на паркувальному майданчику Макдоналдса. Він має для них сюрприз, сказав він. Він привіз сюди свою матір. Його слова, звичайно, мали означати, що він привіз Патрисію Бідж.
Він привів приголомшену Синтію до «Імпали», й коли вона та Ґрейс сіли в автомобіль, Ініда наставила пістолет на Ґрейс. Вона сказала, щоб Синтія вела автомобіль до кар’єру, бо інакше вона вб’є Ґрейс. Джеремі їхав за ними в автомобілі Синтії.
Коли вони доїхали до провалля, Джеремі прив’язав Синтію й Ґрейс до передніх сидінь в автомобілі Синтії, готуючи їх до подорожі через край провалля.
Потім приїхали Клейтон і я.
Майже так само коротко я розповів Синтії про те, що довідався сам. Про те, як знайшов її батька в лікарні. Про те, що сталося тієї ночі, коли зникла її родина.
Про поранення Вінса Флемінґа.
Я мав намір, щойно повернуся додому, довідатися про його стан. Я не хотів прийти до школи, побачити там Джейн Скейвуло і сказати їй, що єдиний чоловік, який уперше за багато років поставився до неї по-людському, мертвий.
Стосовно поліції, то я благав Христа, щоб Ведмор повірила всьому тому, що я їй розповім. Я не певен, що сам би в усе це повірив, якби воно насправді не сталося зі мною.
Щось усе-таки досі було не гаразд. Я не міг викинути з пам’яті ту сцену, коли Джеремі стояв наді мною з пістолетом у руці, не в змозі натиснути на спусковий гачок. Чому ж тоді він не знав подібного вагання у випадку з Тес Берман. Або з Дейтоном Ейбеґнелом.
Обох цих людей було вбито холоднокровно.
А що сказав Джеремі своїй матері, коли вона вимагала, щоб він пристрелив мене? «Я ніколи нікого раніше не вбивав».
Атож, саме так він і сказав.
Коли ми знову проїздили через Вінстед, то запитали у Ґрейс, чи не хоче вона чогось поїсти, але вона похитала головою, що не хоче. Вона хотіла додому. Синтія і я обмінялися короткими поглядами. Ґрейс треба буде показати лікарю. Вона пережила травматичний інцидент. Можливо, вона перебуває у стані м’якого шоку. Але незабаром вона заснула й не було ознак, що її мучать кошмари.