Втрата
Шрифт:
— Отже, що ти зробиш?
— Коли я прийду до школи, я зателефоную вам.
— Правильно, — сказала Синтія. — А потім?
— Я попрошу вчительку, щоб і вона сказала вам: «Привіт!»
— Правильно. Я вже домовилася з нею. Вона чекатиме, коли ти прийдеш. І вона зробить це не перед усім класом, тому ти можеш не соромитися.
— Мені треба буде так робити щодня?
Я сказав:
— Давай-но ми спробуємо це сьогодні, гаразд?
Ґрейс усміхнулася. Вона була задоволена. Мати змогу дійти до школи без супроводу, навіть якщо тобі треба буде зателефонувати додому, коли ти туди прийдеш,
Ходити самій до школи було головним пунктом у програмі Ґрейс. Щиро кажучи, ми були здивовані. Після того, що довелося їй пережити, вона, здавалося, мала б сама попросити нас, щоб ми її супроводжували. Той факт, що вона досі прагнула до незалежності, здався мені та Синтії обнадійливим знаком.
Ми обоє обняли її на прощання й потім стояли біля вікна, спостерігаючи за нею стільки, скільки змогли, доти, доки вона завернула за ріг.
Ми перебували в такому стані, ніби нам весь час доводилося стримувати подих. Ми не відходили від телефону на кухні.
Ролі досі одужував від тяжкої контузії. Він був у лікарні. Тому Роні Ведмор було неважко його знайти, коли вона з’явилася перед ним, щоб пред’явити звинувачення у вбивстві Тес Берман та Дентона Ейбеґнела. Справу Коні Ґормлі також підняли, але з’ясувалося, що тут його провину було надто складно довести. Єдиний свідок, Клейтон, був мертвий, і не було жодних фізичних доказів, одним із яких міг би бути автомобіль, за кермом якого сидів Ролі, коли вони з Клейтоном інсценували наїзд. Він, певно, іржавів на якомусь автомобільному кладовищі.
Дружина Ролі Мілісента зателефонувала і стала горлати на нас, звинуватила нас у брехні, сказала, що її чоловік ні в чому не винний, що вони тільки-но наготувалися їхати до Флориди, що вона найме адвоката й запроторить наші дупи до в’язниці за наклеп.
Нам довелося змінити номер телефону. На відсутній у списках.
І, треба сказати, вчасно. Бо, перед тим як ми це зробили, ми одержували по кілька дзвінків на день від Поли Мелой зі студії «На крайній межі», яка хотіла продовжити своє шоу з нашою участю. Ми жодного разу не відповіли на її дзвінки, а коли якось побачили крізь вікно, що вона стоїть на нашому ґанку, то не відчинили їй двері.
Мені довелося латати свої ребра, й лікар сказав, що Синтії, мабуть, доведеться робити пластичну операцію на щоці. Що ж до емоційних шрамів на душі, то з ними, певно, буде складніше.
Питання зі спадщиною Клейтона Слоуна ще вирішується. Ця справа може забрати чимало часу, але все має бути окей. Проте Синтія навіть не певна, чи потрібні їй ці гроші. Я намагаюся переконати її, що вони цілком законно належать їй.
Вінса Флемінґа перевели з лікарні в Льюїстоні до лікарні в Мілфорді. Він одужує. Я навідав його там одного дня, й він сказав, що сподівається від Джейн лише відмінних оцінок. Я пообіцяв йому працювати над цим.
Я також пообіцяв йому всіляко сприяти академічній кар’єрі Джейн, але, можливо, мені доведеться робити це з іншої школи. Я думаю просити переведення. Не так багато вчителів звинувачують свого директора
Задзвонив телефон. Синтія схопила слухавку, коли ще не відлунав і перший дзвінок.
— Окей… Окей, — сказала вона. — З тобою все гаразд? Жодних проблем? Окей… Дай-но мені поговорити з твоєю вчителькою. Вітаю вас, місіс Ендерс. Атож, вона, схоже, цілком задоволена… Дякую. Дякую вам дуже… Так, нам довелося пережити чимало, це правда. Думаю, я все ж таки прийду й зустріну її після школи. Бодай сьогодні. Окей… Дякую. І вам теж… Окей… До побачення.
Вона поклала слухавку.
— З нею все гаразд, — промовила вона.
— Так я й думав, — сказав я, і ми вдвох пролили кілька сльозинок.
— Тобі погано? — запитав я.
Синтія схопила хусточку, промокнула собі очі.
— Усе гаразд, — сказала вона. — Хочеш кави?
— Хочу, — сказав я. — Налий нам обом. Мені треба дещо взяти.
Я підійшов до стінної шафи в передпокої, засунув руку в кишеню спортивної куртки, яка була на мені тієї ночі, коли все відбулося, й дістав звідти конверта. Я повернувся на кухню, де Синтія вже пила каву, а мій кухоль уже чекав на мене навпроти неї.
— Я вже поклала тобі цукор, — сказала вона, а тоді побачила конверт. — Що це?
Я сів, тримаючи конверта в руці.
— Цей конверт чекав свого часу, і, думаю, він настав, — сказав я. — Дозволь мені коротко описати супровідні обставини.
Синтія мала на обличчі вираз людини, яка чекає поганої звістки від свого лікаря.
— Тут усе гаразд, — сказав я. — Клейтон, твій батько, пояснив це мені, й він хотів, щоб я пояснив це тобі.
— Про що ти?
— Тієї ночі після твоєї великої сварки з батьками ти пішла спати і, гадаю, так би мовити, вимкнулася. Хай там як, а твоїй мамі, Патрисії, стало погано. Ти мені сама розповідала, що вона дуже не любила, коли взаємини між вами двома псувалися.
— Так, вона цього не любила, — прошепотіла Синтія. — Вона завжди намагалася залагодити все якомога скоріше.
— Гадаю, саме з таким наміром вона й написала тобі… цидулку. Вона приліпила її на твої двері перед тим, як поїхати з Тодом до аптеки.
Синтія не могла відірвати погляду від конверта в моїх руках.
— Проте у твого батька настрій був зовсім не такий примирливий. Він ще був страшенно роздратований тим, що йому довелося вирушати на твої пошуки, що він знайшов тебе в тому автомобілі з Вінсом і приволік додому. Він вважав, що рано говорити про примирення. Тому після того як мати поїхала, він пішов нагору, зірвав із дверей цидулку, яку вона тобі залишила, і запхав її до кишені.
Синтія заціпеніла.
— Але потім, коли сталося те, що сталося протягом кількох наступних годин, та цидулка стала чимось більшим, аніж просто цидулкою. Вона стала прощальним листом матері до своєї дочки. Ці рядки були останніми, що вона написала. — Я зробив паузу. — Тому він зберіг її, поклав у цей конверт, заховав його вдома у ящику для інструментів, приклеїв його липучою стрічкою під дном контейнера для всякого дрібного начиння. На той випадок, якщо коли-небудь він зможе віддати її тобі. Це не прощальний лист у точному розумінні цього слова, але вартий не меншої уваги.