Я, Богдан

Загребельный Павел Архипович

А тоді пісня народилася востаннє в моїй душі, далека,

як степи, і тужлива, як осінь у гаях. Вона йде від мене, і я йду за нею, доганяю й не можу наздогнати, ніколи, ніколи:

Ей, козаки, діти, друзі! Прошу

вас, добре дбайте: Борошно зсипайте, До Загребельної могили прибувайте, Мене, Хмельницького, К собі на пораду ожидайте.

КІНЕЦЬ МОВІ МОЇЙ