1q84. книга ІІІ

Мураками Харуки

У жінки за конторкою готельного адміністратора Аомаме попросила вибрати, незалежно від плати, номер на одному з верхніх поверхів, звідки виднів би Місяць. «Найголовніша умова — щоб було видно Місяць», — підкреслила вона. Жінка за конторкою

поставилася люб'язно до молодої парочки, що раптом навідалася в готель. Тим паче що того вечора в ньому випадково виявилося багато вільних номерів. Крім того, вона з першого погляду відчула до них прихильність. Послала коридорного перевірити, чи в одному номері-люкс для молоді добре видно Місяць, а тоді передала Аомаме ключ. І взяла плату за номер з особливою знижкою.

— Хіба сьогодні Місяць уповні? — зацікавлено спитала вона Аомаме. Досі вона чула від пожильців численні вимоги, побажання й прохання. Але ні разу не зустрічала таких, що серйозно просили номер, з якого добре видно Місяць.

— Ні, — відповіла Аомаме. — Така фаза Місяця вже минула. Тепер Місяць повний на дві третини свого розміру. Та це не має значення. Головне — щоб його тільки було видно.

— Ви любите дивитися на Місяць?

— Понад усе, — всміхаючись, відповіла Аомаме.

Хоча вже світало, Місяців не ставало більше. На небі залишався тільки один, звичний, Місяць. Єдиний супутник, що споконвіку крутиться з незмінною швидкістю навколо Землі. Поглядаючи на Місяць, Аомаме приклала руку

до низу живота й ще раз переконалася, що там міститься маленьке створіння.Відчувала, що живіт трохи побільшав.

«Який це світ, я ще не знаю, — міркувала вона. — Та незалежно від того, який він, я в ньому, напевне, залишуся. Мив ньому залишимося. Мабуть, у ньому нас підстерігають його загрози й небезпеки. Напевне, цей світ переповнений своїми загадками й суперечностями. І багатьма темними дорогами, якими доведеться пройти. Та це не має значення. Байдуже. Я з охотою його прийму. І нікуди звідси не піду. Хоч би що сталося, ми залишимося в цьому світі з одним Місяцем. Утрьох — Тенґо, я й маленьке створіння.

„Впустіть тигра у свій бензобак“, — казав тигр фірми „Ecco“. Він звернений до нас лівим боком свого силуету. Але це не важливо. Бо його усміх природний і теплий. Повіримо йому. Це найголовніше», — і вона всміхнулася так само. Природно й приязно.

Аомаме простягнула руку. Її взяв Тенґо. Вони стояли разом, з'єднавшись в одне ціле, й мовчки поглядали на Місяць, що плив над будинками. Освітлений новим вранішнім сонцем, він швидко втрачав свою нічну яскравість, аж поки не перетворився на кружечок, вирізаний з попелястого паперу, що повис у небі.