Амок
Шрифт:
— Тіда дапат! Тіда дапат! [17] Табу! Матьян [18] .
Слово «табу» пояснило Піпу, в чому справа, але цікавість його від цього тільки зросла.
Поснідавши, Піп з Нонгом пішли подивитися на селище. Це селище займало площу, як чимале місто, але всі оселі були розкидані абияк, залежно від того шматка землі, який обробив господар. Нічого й говорити, як дивилися жителі на незвичайного гостя.
Недалеко
Мандрівники підійшли ближче. В цей момент з дерев злізло кілька мавп і змішалися з натовпом. Чим далі, мавпи все прибували. Ось уже їх кілька десятків, ось сотня, ось дві…
Це були невеликі мавпи, так звані «моньєт», з породи макак. Вони перемішалися з людьми, виривали з їх рук банани, совали носи в кошики, одним словом, почували себе зовсім вільно.
— Що це таке? — звернувся Піп до Нонга.
— Мабуть, якийсь день мавп або свято. Я чув, що в деяких місцях цих мавп шанують.
Тимчасом одна з мавп підійшла до Піпа і, помітивши блискучий ґудзик, вхопилася за нього лапою.
— Ах ти, негідниця! — розсердився Піп і хотів був як слід провчити її. Але Нонг схопив його за руку.
— Не чіпайте, туан! Може бути лихо! Люди образяться. Нам вигідніше заприятелювати з мавпами.
Піп зрозумів, заспокоївся, і вони обидва вже лагідно почали знайомитися з мавпами. І це принесло їм значну користь. Люди побачили, що гості заприятелювали з їх мавпами, ніби свої, і стали трохи прихильніше дивитися на чужинців.
А біля храму був другий натовп. Там почали свою торгівлю святі дьєлеми і за рахунок мавп зібрали жертви для великого бога Багар-Тунгаля. Жменька по жменьці вже наповнили мішки. А тут ще яєчка, шматки тканини, шкури звірів.
Раптом Піп щось надумав. Шепнув на вухо Нонгу, і вони підійшли до жерців. Один з них був досить молодою людиною, а другий — старий з сивою бородою, але обидва були однаково серйозні й суворі. Білі тюрбани й довгі білі балахони різко виділяли їх серед простих напівголих людей.
Піп вийняв дві золоті монети і урочисто поклав їх перед дьєлемами. А Нонг розтлумачив:
— Великий туан уже здавна шанує єдину справжню стародавню віру. Він дуже радий, що бачить народ, який зберіг цю віру, і на знак пошани просить прийняти його жертву.
Жерці здивувалися. Жертва була справді значна: навіть старий не пам'ятав, щоб хто-небудь колись жертвував стільки золота. Але, з іншого боку, якось і підозріло.
Піп помітив, що вони дивуються й не вірять, і за допомогою тих небагатьох слів, які знав, додав:
— І в наших краях, хоч і дуже мало, але є такі люди, які не визнають нових вигаданих релігій. Вони чули, що існує стародавня, правдива віра, але не зустрічають її.. Ось чому
Піп ще хотів сказати, що дуже хоче ознайомитися з цією вірою, але побоявся, щоб вони не догадалися, для чого робиться така жертва. Вирішив відкласти це до іншого випадку, а тепер показати, що це він робить виключно з пошани: навіть повернувся, щоб іти.
Тоді старий сказав:
— Ніколи ми не бачили таких людей з чужинців, особливо білих. Та коли ти правду кажеш, хай твоя жертва дійде до великого Багара-Тунгаля.
Піп відійшов, але йому так кортіло ознайомитися з цією «єдиною правдивою вірою», що він навіть шкодував, чому не попросив дозволу оглянути храм і подивитись релігійну церемонію. Однак усе те, що він зробив, виявилося дуже вдалим.
Коли він відійшов, жерці зиркнули один на одного, і молодий сказав:
— Цей чужоземець дав жертву і пішов собі, нічого не просячи. Для чого він міг це зробити?
Старий задумався.
— Не знаю, — промовив він нарешті, — може, для того, щоб пролізти куди не треба?
— Для цього існує табу. А може, він і справді шанує нашу віру? Може, пустити його в храм на моління? Однаково він побачить не більше, ніж кожний з наших простих людей. А може, нарешті, і справжнім прихильником стане.
— У всякім разі він цікава людина, — промовив старий. — Я вважаю, що на загальне моління пустити можна. Тут ми нічим не рискуємо. Треба буде з ним поговорити.
А надвечір до Того прийшов чоловік і передав, що коли чужоземець захоче, він може сьогодні бути присутнім на загальному молінні.
Дозвіл був даний одному Піпу. Його супутники, хоч і тубільці, не могли й сподіватися на дозвіл, бо були магометанами. А до магометан бадувіси ставилися з більшою погордою, ніж до християн, бо голландці не дуже наполягали на тому, щоб навернути всіх тубільців у християнство, а магометани свого часу всіх заганяли в свою віру силою.
Коли зовсім стемніло, від храму почувся глухий гул барабана, і Піп у супроводі Того пішов на свято.
Ніч була дуже темна. Звідусюди виходили темні постаті й прямували в один бік. Піп почав уже хвилюватися…
Показалася величезна будівля. Широкі кам'яні східці вели до бокових дверей, через які ледве поблискувало світло. Тут стояв один з дьєлемів і оглядав тих, хто виходив. Видно було, що навіть не кожний з тубільців міг увійти в храм. Невідомо тільки, чи була тут якась черга чи пропускали тільки тих, хто дав добру жертву. Піп і Того були пропущені, без перешкоди.
Увійшовши всередину, Піп зрозумів, чому допускали не всіх. Усередині храм був значно менший, ніж це можна було чекати по зовнішньому вигляду. Зате з боків було багато різних темних кутків, та, видно, і в самих стінах були різні ходи й переходи. Кілька колон підтримували стелю. Вся будівля була надзвичайно масивна і, мабуть, витримала не один землетрус.