Бот
Шрифт:
Кит сам собі не належав.
Клацання різко стихло. Горбатий важко чмихнув і гучно заревів. Рибалка подумав, що так ревуть кити, яких викинуло на мілину та які не можуть зісковзнути назад у воду. Тіто придивився уважніше, шукаючи поранення – обламані гарпуни, круглі сліди від присосок гігантського кальмара, – які могли б пояснити незвичайну поведінку тварини, але нічого не знаходив. Чоловік зиркнув ліворуч і підібгав пошерхлі губи. На заході між випаленим небом і потемнілим океаном пролягла товста сіра смуга. Насувалася негода. Тіто відвів погляд, але встиг помітити, як на південному
Несподівано 30-тонний горбань перевернувся на спину. Секунд п’ять лежав нерухомо, а тоді, застогнавши ще голосніше, замолотив усіма плавцями по воді. «Він так задихнеться», – байдуже зауважив чоловік. Кит був живий, але не контролював себе і не розумів, що з ним коїться. Тіто вперше в житті відчув, що аж палає від бажання якнайшвидше вшитися з моря й опинитися на твердій землі.
Коли здійняті очманілим ссавцем коливання досягли човна, щось із силою вдарило об днище катера. Від несподіванки Тіто присів і втягнув голову в плечі. Повернувши голову до ехолота, старий відчув, як від страху завмирає подих і стискаються його кишки.
– Що ж це за хрінь така? – прошепотів рибалка.
Косяк стрілою зринав із дна океану. І вістря стріли було спрямовано точно в його катер.
Лясь!
Трісь!
Дрин-н-н!
Палуба затремтіла. Марліни на повній швидкості врізались у днище. Кілька рибин промахнулися і, неначе випущені з підводного човна балістичні ракети, повилітали з води, піднявшись високо над поверхнею – значно вище, ніж Тіто міг би уявити, скориставшись своїми знаннями про море. Провівши рибину поглядом, старий спостеріг, що марлін не перевернувся у повітрі й увійшов у воду хвостом. Неначе бомба. Наче бездушна металева бомба.
Лясь! Лясь! ЛЯСЬ!
– Carajo!
Зціпивши зуби та переборюючи млість, рибалка метнувся до панелі керування, хутко завів «Mercruiser’и» і пересунув важелі керування двигунами на «повний уперед». «Sea Ray 310» заревів, ледь не став дибки, а потім, нахиливши ніс, помчав уперед. Тіто витискував зі старого човна все, що було можна, гнав, не озираючись, на схід, до берега, а його наздоганяли приглушені виляски грому, сердите шипіння збуреного марлінами океану та сповнені болю стогони дезорієнтованого горбатого кита.
Із заходу повіяло холодом. Вологий вітер приніс із собою запах озону.
IІІ
Середа, 7 січня, 16:59 (UTC-5)
Узбережжя Еквадору
Перші дощові краплі застукотіли об палубу, коли Тіто Мелендес почав розрізняти окремі дерева в буро-зеленій масі, що вкривала берег на сході. Блискавки кресали за спиною рибалки, і грім наздоганяв човен майже миттєво.
Хитавиця посилилася. 6 балів, не менше. Із заходу, зі щільної чорноти, що плювалася громовицями, сунули двометрові сталево-сірі вали, які наздоганяли та легко підхоплювали «Sea Ray 310», примушуючи катер високо задирати корму. Холодний вітер із моторошним кіношним свистом злизував із гребенів китиці білої піни та гнав їх перед валами.
Примружившись,
– Е-е-ет, зараза, – прокректав він, упізнавши невелику, відкриту північним вітрам J-подібну затоку. Бухта знаходилася на сім із половиною кілометрів південніше від Пуерто-Лопес, і Тіто зрозумів, що, поспішаючи втекти від негоди, заплив задалеко на південь. Тепер доведеться завертати й іти паралельно до валів.
Дощ забарабанив із подвійною силою. Окремі цятки від крапель на палубі та носі човна злилися у безформні вогкі плями, що нагадували чорнильні ляпки, а за хвилину дерево та метал усуціль потемніли та стали блискучими від вологи. Рибалка кинув швидкий погляд через ліве плече, мимоволі вищирившись сірій дощовій завісі, що ховала вали, які сунули із заходу, після чого крутнув штурвал уліво, повертаючи ніс катера на північний схід. Невдовзі злива добралася до землі, і берег миттю втратив кольори, його немов затушувало олівцем. Здавалося, що місцями скелі та поблідла зелень провалюються в дощ, без жодного звуку розчиняючись у сірості.
Тіто заспокоївся. Холодний вітер і злива остудили голову. Тепер рибалка не розумів, що, в дідька, так налякало його в океані. Марліни? Горбатий кит? Дивлячись на заспокійливе мигтіння двірників на вітровому склі, Тіто переконував себе, що риб’ячий косяк і очманілий горбань йому примарились. Нічого не було! Гаразд, косяк, можливо, й був, але нормальний, звичайний косяк із марлінів, а не якась безформна зграя, більше схожа на роздрочений осиний рій, відтак Тіто подумав, що перелякався лише через те, що охляв від недоїдання та, напевно, перегрівся на сонці.
У той момент, коли рибалці вдалося остаточно запевнити себе, що марліни та горбатий кит йому приверзлися, Тіто побачив кашалота. На березі.
Вітер погнав найважчі, схожі на крововиливи на набряклому лиці грозові хмари вглиб континенту, і дощ ненадовго припинився, відкривши берегову смугу. У північній частині J-подібного пляжу за метр від лінії прибою височіла п’ятнадцятиметрова туша найбільшого у світі зубатого кита. Прямокутна, наповнена спермацетом голова кашалота впиралася у чорні скелі, що підступали до пляжу зі сходу. Кит не рухався.
Тіто вкрився гусячою шкірою та дрібно затремтів. Він намагався обдурити себе, що здригається від вітру, який, неначе крупу, закидає холодні бризки під навіс його катера, але трусило Тіто не від холоду. Метрів за триста від кашалота, уткнувшись носом у пісок, лежала п’ятиметрова чорно-біла косатка. Неподалік, паралельно до берега, ледь ворушилася ще одна – менша, завдовжки метрів зо три. Далеко на півдні витяглося кілька чи то дельфінів, чи то нарвалів.
Тіто відвів важелі керування двигунами назад і заглушив «Mercruiser’и». Окрім шуму хвиль і поривчастого завивання вітру, інших звуків вловити не вдавалося. Рибалка сам не знав, що хотів почути. Передсмертний рев кашалота? Відчайдушне скиглення косаток?