Діви ночі
Шрифт:
По дорозі натякаю, що він може мене обдурити. І розпашілий клієнт платить наперед… Кожен має свій метод.
– А що буде, коли станете старшими?
– Нічого страшного. Просто зараз ми при мінімумі праці дістаємо непогані гроші. Згодом змушені будемо вигострити майстерність. Опікун нам тоді також дуже буде потрібен, аби робити рекламу. Все-таки мені незручно вихваляти себе перед клієнтом.
– Але ж є ще одна перспектива – вийти вигідно заміж! – встряє Єлена.
– А я цього й не відкидаю, – погоджується Маріанна. – Це взагалі ідеальний варіант – вийти заміж за дійсного члена академії наук.
– Шкода тільки,
– Подумаєш! А нам цього й не треба. Головне – прожити життя так, як казав Островський. Щоб не було мучітєльно больно. Потім. З життя треба взяти все найкайфовіше. І якнайбільше. Такий девіз.
– До нас ідуть, – шепоче Єлена.
Справді, до нашого столика прямує троє поляків. Усім близько сорока. Двоє чоловіків і одна жінка. У неї великий круглий живіт, а повні стегна, здавалося, ось-ось вигулькнуть із жорстокого полону тісних джинсів і являть нам свою рубенсівську драгливість.
– Рrzepraszam… Сzy tu jest wolno? [9]
Мотаємо головами, що означає водночас і «не розуміємо», і «не зайнято». Поляки вмощуються й діловито роззираються за офіціянтом.
– Готі го арістос ятрос каі, – каже Єлена.
– Хреяс тон ен моріон, – підтримує розмову Маріанна.
– Батрахоміомахія, – пригадую назву поеми Гомера.
9
Вибачте… Чи тут не зайнято?
Поляки замовкають і прислухуються. Так само завмирає карась, коли помітить хробачка. А потім р-раз! – і губа на гачку. Вони здогадуються, що ми не місцеві, але це їх інтригує і водночас сковує. Вони не знають, як себе вести, і в перші хвилини взагалі мовчать, лише переглядаються.
– Ясу, – задумливо вуркоче Єлена. – Епіклорес магес тріполітікос.
Поляки починають перешіптуватися, нарешті один не витримує психічної атаки і ковтає гачок:
– Рrzepraszam… Slyszalem, zе гоzmаwіаli'sсіе w jаkim's nіеznаnym jezуku. Wlа'snіе doszlo do sрrzесzki, со tо zа jezуk. Рrzуjасіеl m'owi, zе lоtеwskі, а jа – zе grесkі. (Перепрошую… Чув я, що ви розмовляли на якійсь невідомій мові… Власне ми по сперечалися, що то за мова. Приятель каже, що латвійська, а я – що грецька).
Бракувало якоїсь секунди, аби я не бовкнув «grесkі», та, видно, Маріанна помітила з виразу мого обличчя, що я розумію польську, і вже ось-ось готовий відповісти, бо штурхає мене під столом ногою. Я зиркаю на поляка туманним поглядом і відказую:
– Но, но… не понимаєм… гаварітє па рускі… харашьо?
Поляк повторює запитання російською і страшенно тішиться, коли виявляється, що мав рацію він, а не його колега. А, зрештою, він і не міг помилитися, адже кілька років тому відвідав Грецію і пам’ятає навіть окремі вирази, наприклад… Та я не даю йому пописатися грецькою, щоб не потрапити у халепу, і починаю одразу обряд знайомства. Поляк, що був у Греції, називається Антеком, а другий – Рисіком, їхню колєжанку звати Малгося. Завтра рано вони їдуть автом до Румунії з товаром. Ми вже розмовляємо російською, але поляки постійно забуваються і вставляють польські слова та речення, а я мушу стежити, аби не забути перепитати, що воно означає. Далебі, з грузинами було легше.
Поляки замовляють собі вечерю і пляшку горілки.
Поляк,
Ми п’ємо своє шампанське, вони – свою горілку. Водночас відбувається розвідувальна акція: поляки з’ясовують, у яких стосунках ми перебуваємо між собою. Отже, Маріанна знову буде моєю сестрою, а Єлена – її подругою, яка приїхала з Києва на кілька днів. Про те, що їхня дама не перебуває із жодним з них у подружньому зв’язку, нам наперед відомо. Інакше б швейцар і не спрямував їх до нашого столика.
Я повертаю голову і зацікавлено спостерігаю, як працює профура. У неї свій специфічний метод.
– Marek! Сhod'z tutaj! [10]
– Nie jestem Marek. [11]
10
Марек! Іди сюди.
11
Я не Марек.
– Wszystko jedno. Сhcesz kielicha? [12]
Поляк підсідає до неї, а за хвилину чує:
– No, a teraz ty mnie postaw. [13]
Але яструб-курдупель уже кружляє, уже кружляє над своїм цехом і бачить усе. Ні, такого не обведеш довкола пальця.
12
Яка різниця. Хочеш випити?
13
Ну а зараз ти мене пригостиш.
З першими звуками музики поляки беруть «гречанок» і гонорово випливають на танцювальний майданчик. Ах, як їм приємно вести попід ручки таких слічних панянок! Вони цвітуть і пашіють, вони зиркають наліво й направо, туди, де сидять їхні земляки, аби кинути коротке «Честь!», чи просто кивнути головою, і цим привернути увагу до себе та своїх партнерок. А кумплі з-за столів підносять вгору свої «кцюки» – великі вказівні пальці, засвідчуючи щире захоплення. Дехто не втримується і кидає репліки:
– Antek! Trzymaj sie dupy! [14]
– Rysik! Jestes zuch. Ale nie pszyciskaj sie zamocno, bo ci klamka padnie. [15]
– A co wy, chlopaki! To tylko tango z przyciskaniem. [16]
14
Антек! Тримайся дупи!
15
Рисіку! Ти молодець. Але не притискайся сильно, бо тобі клямка впаде.
16
Та ви що, хлопці! Це тільки танго з притисканням.