Емма

Остин Джейн

— Не кажіть, що я був злий. Я був утомлений. Мене здолала спека.

— Але ж сьогодні ще спекотніше.

— Щось не чутно. Сьогодні я почуваюся прекрасно.

— Ви почуваєтеся так, тому що перебуваєте під контролем.

— Вашим контролем? Я не проти.

— Може, мені й хотілося, щоб ви так сказали, але я мала на увазі самоконтроль. Так чи інакше, але вчора ви вийшли за рамки і втратили контроль над собою, а сьогодні знову в нормі — і оскільки завжди з вами я бути не можу, то було б найкраще сподіватися, що ви перебуватимете під власним

контролем, а не під моїм.

— Це одне й те ж. Я не можу здійснювати самоконтроль, не маючи до цього спонуки. Ви віддаєте мені наказ незалежно від того — говорите чи ні. І маєте можливість завжди бути зі мною. Ви й так завжди зі мною.

— Починаючи з третьої години вчорашнього дня. Мій безперервний контроль не міг початися раніш, інакше ви не були б у поганому настрої до того.

– Із третьої години вчорашнього дня! Це ви так думаєте, це ваша дата. На мою ж думку, я вперше побачив вас у лютому.

— Ваша галантність просто невідпорна. Але, — стишивши голос, — крім нас, ніхто не розмовляє, тож чи не занадто це — говорити різні дурниці заради розваги сімох мовчазних людей?

— Я не сказав нічого такого, чого міг би соромитися, — відповів Френк із веселим безрозсудством. — Уперше я побачив вас у лютому. Нехай усі на цьому пагорбі знають — на здоров'я! Нехай слова мої полинуть від Міклема до Доркінґа. Уперше я побачив вас у лютому. — Потім він перейшов на шепіт: — Наші компаньйони страшенно нудні. Що б таке зробити, аби їх розвеселити? Гадаю, тут згодиться будь-яка дурниця. Вони у мене обов'язковозаговорять! Пані і панове! Я маю повноваження від міс Вудхаус, котра головує на цьому пікніку, де б вона не перебувала, заявити, що вона бажає знати: що ви собі всі думаєте?

Хтось засміявся, хтось добродушно відповів. Міс Бейтс, як завжди, виголосила довжелезну промову; місіс Елтон набурмосилася від думки про те, що міс Вудхаус головує; але виразнішою за інші була відповідь містера Найтлі:

— А міс Вудхаус і справді хоче знати, що ми всі зараз думаємо?

— Ой, ні! Не треба! — вигукнула Емма, сміючись якомога безтурботніше. — Ні за що на світі. Тільки цього мені не вистачало. Я волію чути все, тільки не те, щови всі зараз думаєте. Однак я не маю на увазі абсолютно всіх. Можливо, є одна чи дві особи, — поглянувши при цьому на містера Вестона і Гаррієт, — про чиї думки я не побоялася б дізнатися.

— Оце якраз і є те, — з пафосом та обуренням вигукнула місіс Елтон, — про що особисто яніколи б не вважала себе вправі питатися! Може, хіба що тільки в якості патронеситовариства — особисто яніколи не була в такій компанії… пікніки… молоді дівчата… заміжні жінки…

Її бубоніння призначалося в основному її чоловікові; тож він пробубонів у відповідь:

– Істинна правда, серденько, істинна правда. Так-так, саме так — це просто нечувано!.. Деякі дами дійсно

надто багато собі дозволяють. Краще поверни все це на жарт. Будь вищою за це.

— Так не піде, — пошепки звернувся Френк до Емми, — більшість із них сприйняли це як образу. Я застосую більш чемний підхід. Пані і панове! Міс Вудхаус наказує мені заявити, що вона відмовляється від свого права знати достеменно, що у вас на думці, і вимагає лише від кожного з вас просто чогось дуже цікавого чи розважального. Вас тут семеро, окрім мене, — а міс Вудхаус ужез приємністю переконалася, що я є людиною надзвичайно цікавою, — тож вона просто вимагає від кожного з вас або одну надзвичайно дотепну річ — в прозі чи віршовану, оригінальну чи запозичену, або дві речі помірно дотепні, або ж три відверті дурниці, і бере на себе зобов'язання весело над усіма ними посміятися.

— Ой, прекрасно, — вигукнула міс Бейтс, — в такому разі мені не слід турбуватися. Ага, значить три відверті дурниці. Що ж, це мені до снаги. Варто мені лише відкрити рота — і три відверті дурниці тут як тут, еге ж? — Вона радісно озирнулася довкола, сподіваючись на підтримку всіх присутніх. — Ніхто ж не сумнівається, що мені це під силу?

Емма не втрималася.

— Однак, пані, тут може виникнути одне ускладнення. Вибачте, але ви обмежуєтеся щодо кількості: тільки три відверті дурниці за один раз.

Міс Бейтс, збита з пантелику удаваною церемонністю Емминих манер, не відразу второпала, про що йдеться; але коли це до неї нарешті дійшло, то вона не розгнівалася, хоча й злегка почервоніла, а значить — все-таки образилася.

— Ага! Ясно. Тепер я розумію, що у неї на думці, — звертаючись до містера Найтлі, — спробую притримати свого язика. Мабуть, я стала дуже набридливою, бо інакше вона не сказала б такого давній приятельці.

— Ваш план мені подобається, — вигукнув містер Вестон. — Я згоден, згоден. Допоможу, чим можу. Я загадаю загадку. Чи матиме загадка якусь цінність?

— Боюсь, добродію, що низьку, дуже низьку, — відповів його син, — але ми будемо поблажливими, особливо по відношенню до тих, хто починатиме.

— Ні, зачекайте, — мовила Емма, — ніяку не низьку. Придумана містером Вестоном загадка звільнить від зобов'язання його самого і його найближчого сусіда. Нумо, добродію, починайте, будь ласка!

— Я сумніваюся в тому, що вона дуже дотепна, — сказав містер Вестон. — Ця загадка — надто прозаїчна, але ж слухайте: Які є дві літери абетки, що виражають довершеність?

— Дві літери? Довершеність? Ні, не знаю.

— Ага! Ви ніколи не вгадаєте! — звертаючись до Емми. — Ви — ніколи не вгадаєте, це точно. Тож я скажу вам: M і А — Емма. Зрозуміло?

Було і зрозуміло, і приємно. Якою б неоригінальною ця загадка не була, Еммі вона видалася дуже смішною та цікавою, і Френку з Гаррієт — теж. Здавалося, однак, що на решту товариства вона не справила майже ніякого враження; дехто, нічого не второпавши, кліпав очима, а містер Найтлі мовив: