Емма
Шрифт:
— Значить, он якої дотепності потребувала Емма! Що ж, містер Вестон так чудово впорався із цим завданням, що іншим тут уже й робити нічого. Не треба було так швидко досягати довершеності,їй-богу.
— А я… я змушена заявити, що мене слід увільнити, — сказала місіс Елтон. — Я справді не можу… Мені такі речі зовсім не подобаються. Колись мені прислали акровірш, придуманий на моє ім'я, і він мені не сподобався абсолютно. Я навіть знаю, хто мені його надіслав. Один украй несерйозний жевжик! Ви здогадуєтеся, кого я маю на увазі, — кивнувши головою своєму чоловікові. — Такого роду розваги годяться на Різдво, коли всі збираються біля каміна, але, на мою думку, вони недоречні під час літньої вилазки. Тож нехай міс Вудхаус мене вибачить, але я не з тих, хто сипле жартами на догоду чиїмось вередливим примхам. Та я і не претендую на те, що я — дотепниця. Я — по-своєму життєрадісна, але дайте мені самій
— Так-так, увільніть і мене, будь ласка, — додав її чоловік із напускною скромністю. — Особисто я не маю нічого дотепного сказати ні для міс Вудхаус, ні для якоїсь іншої молодої дами. Я — старий одружений чоловік, що з мене взяти? Може, пройдемося, Авґусто?
— Залюбки. Мені набридло, приїхавши на вилазку, сидіти на одному місці так довго. Ходімо, Джейн, візьми мене під другу руку.
Однак Джейн відмовилась, і подружжя пішло собі геть.
— Яка щаслива пара! — сказав Френк, коли Елтони відійшли надто далеко, щоб почути. — Вони так підходять одне одному! їм поталанило неймовірно: побратись, як це зробили вони, — на підставі знайомства, що відбулося в громадському місці! Здається, вони тільки й зустрічалися, що кілька тижнів у Баті! Просто неймовірна удача! Бо щодо реального уявлення про людину, то його ніколи не спроможеться дати ні Бат, ні якесь інше громадське місце. Це не буде справжнє знання. Правдиве враження можна отримати тільки тоді, коли спостерігаєш за жінкою в її власній домівці, серед своїх, у звичній для неї невимушеній обстановці. Якщо цього немає, то все це — гадання навмання, і, як правило, це гадання закінчується сумно. Скільки чоловіків отак поклалося на короткочасне знайомство, а потім гірко каялися все своє життя!
Тут заговорила міс Ферфакс, яка досі рідко розмовляла і то — тільки зі своїми «союзниками».
— Таке, безперечно, може трапитися. — Вона замовкла й закашлялася. Френк Черчілль обернувся до неї, готовий слухати далі.
— Ви щось сказали, — нагадав він серйозним тоном. Вона прокашлялася і заговорила знову.
— Я лише хотіла зазначити, що хоча в такі несприятливі обставини дійсно інколи потрапляють як чоловіки, так і жінки, я все одно не вірю, що таке буває дуже часто. Нерозумна і всепоглинаюча пристрасть дійсно може спалахнути, але ж, як правило, потім завжди буває достатньо часу, щоб від неї одужати. Зрозумійте мене правильно: тільки люди слабкі й нерішучі, чиє щастя завжди залежить від милості випадку, здатні стати жертвою невдалого знайомства, котре мучитиме і пригноблюватиме їх усе життя.
Френк Черчілль нічого не сказав у відповідь; він просто поглянув на Джейн і смиренно поклонився, а потім бадьорим тоном мовив:
— А я так мало довіряю власним судженням, що коли збиратимусь одружитися, то попрохаю когось вибрати мені дружину. Ви мені допоможете? — Звертаючись до Емми. — Я певен, що ваш вибір мені сподобається. Ви ж якось уже одного разу допомогли створенню сім'ї? — Посміхнувшись своєму батькові. — Тож і для мене знайдіть когось. Я не надто поспішаю. Зробіть її своєю приятелькою, займіться її вихованням.
– І створіть із неї свою подобу.
— Будь ласка, я не заперечую.
— Прекрасно. Я беру на себе це доручення. Ви отримаєте чарівну дружину.
— Вона мусить бути надзвичайно життєрадісною і мати карі очі. Це — головне, інше мене мало цікавить. Я поїду на кілька років за кордон, а коли повернуся, то приїду до вас по свою дружину. Не забудьте.
Він міг не боятися, що Емма забуде. Це доручення знайшло щонайсприятливіший відгук у її душі. А що, коли Гаррієт стане тією жінкою, яку він змалював? За винятком карих очей, через два роки вона цілком здатна стати такою, як йому потрібно. Можливо, саме про Гаррієт і подумав Френк у той момент — хто знає? Можливо, її він і мав на увазі, коли загадав про виховання?
— Ну що, пані, — звернулася Джейн до своєї тітки, — може, приєднаємося до місіс Елтон?
— Якщо хочеш, то давай, серденько. Залюбки. Я вже готова. Я ще раніше хотіла з нею піти, але й зараз не запізно. Ми її незабаром наздоженемо. Он вона! Та ні, то хтось інший. Це одна з дам того ірландського товариства, що приїхало найманим екіпажем; вона зовсім на неї не схожа. Оце так!
Вони пішли, а через мить за ними пішов і містер Найтлі. Залишилися тільки містер Вестон, його син, Емма і Гаррієт. Молодику ще додалося жвавості, яка стала майже неприємною. Навіть Емма — і та втомилася від його веселості та лестощів; вона воліла спокійно погуляти з кимось іншим чи просто посидіти на самоті, щоб ніхто не заважав їй споглядати чудовий краєвид, котрий відкривався з пагорба. Поява слуг, що прийшли нагадати про подані карети, порадувала око. Навіть гамір, що супроводжував підготування до від'їзду,
Чекаючи на карету, вона незчулась, як біля неї опинився містер Найтлі. Він озирнувся довкола, наче бажаючи пересвідчитися, що поруч нікого немає, а потім сказав:
— Еммо, я мушу ще раз поговорити з вами так, як мені вже колись доводилося говорити: можливо, це привілей скоріш проголошений мною,ніж дозволений вами,а все ж таки я вимушений ним скористатися. Я не можу без протесту дивитися на ваші хибні вчинки. Як ви можете бути такою жорстокосердою до міс Бейтс? Як ви взагалі могли дозволити собі таке нахабство — кепкувати над жінкою її віку, вдачі і становища? Я не думав, що ви на таке здатні, Еммо.
Емма пригадала, про що йдеться, почервоніла, пожалкувала, але спробувала відбутися жартом.
— Ну послухайте, як же я могла втриматися і не сказати? Ніхто б не втримався на моєму місці. І нічого тут страшного немає. Мені навіть здалося, що вона не зрозуміла мене.
— Запевняю вас, що зрозуміла. Вона прекрасно збагнула, про що йшлося. І відтоді тільки про те й говорила. Чули б ви, як самевона говорила — з якою добротою і великодушністю! Чули б ви, як вона віддавала належне вашій поблажливості, виявляла вдячність вам і вашому батькові за ту пошану й увагу, яку ви їй весь час виявляли — і це при тому, що спілкування з нею, як виявилося, викликає нудьгу і дратівливість.
— О Господи! — скрикнула Емма, — я знаю, що немає на світі створіння кращого за неї, але ви мусите визнати, що добре і сміховинне переплелося в ній найнесприятливішим чином.
— Дійсно, в ній переплелися ці риси, згоден, — відповів містер Найтлі, — була б вона багатою, я не звертав би особливої уваги на ті випадки, коли гідне осуду тимчасово бере гору над добром. Була б вона жінкою з чималим статком, я дав би можливість виявитися кожній безневинній абсурдності й не сварився б із вами через надмірні вільності в поводженні. Була б вона рівною вам за становищем — але ж ні! Ви тільки збагніть, Еммо, яка величезна між вами різниця! Вона — жінка бідна. Вона втратила той добробут, серед якого народилась; а коли доживе до старості, то, можливо, впаде у ще більші злидні. Її становище мусить викликати у вас незмінне співчуття. Ви вчинили дуже негарно! Ви, кого вона знала ще малою дитиною, за чиїм зростанням вона спостерігала ще з того часу, коли їїзауваження були для вас честю, — ви дійшли тепер до того, що бездумно, у засліпленні від власної пихи насміялися над нею, принизили її — та ще й перед племінницею, а також перед іншими людьми, багато з яких, можливо, а дехто — так обов'язково,візьмуть за зразок якраз вашеставлення до неї. Цей інцидент неприємний для мене, а для вас — так тим паче, Еммо, але ж я мушу, я буду, я обов'язково буду говорити вам правду, доки матиму таку можливість; я вдовольнятиму ся тим, що, даючи вам поради, які заслуговують на довіру, виявлятиму вам тим самим свої дружні почуття з вірою в те, що колись ви віддасте мені належне більшою мірою, ніж ви здатні це зробити зараз.
Розмовляючи, вони наближалися до карети; її вже подали. Не встигла Емма заговорити знову, як він подав їй руку і допоміг сісти. Містер Найтлі неправильно зрозумів почуття, що змушувало її постійно дивитися вбік і мовчати. Воно складалося зі злості на саму себе, приниження і глибокого збентеження. Емма мовчала, тому що не могла говорити; сівши в карету, вона відкинулася на спинку — на якусь мить емоції переповнили її. Потім вона почала докоряти собі за те, що не попрощалася, не виявила вдячності, поїхала в поганому настрої; бажаючи якось виправити ситуацію, вона виглянула з карети, щоб помахати рукою чи щось сказати, але було вже запізно: він одвернувся, а коні вже рушили. Емма продовжувала оглядатись, але надаремно; ось вони вже проїхали половину схилу, бо рухалися вниз — і тому швидше, ніж зазвичай, і все лишилося позаду. Вона була роздосадувана так сильно, що це майже неможливо було приховати. Ще ніколи в житті їй не доводилося почуватися такою збудженою, приниженою і засмученою. Емма зазнала величезного потрясіння. Заперечувати правдивість змальованої ним ситуації було справою марною. Вона відчувала це своїм серцем. Як могла вона так по-варварськи жорстоко вчинити з міс Бейтс! Як могла вона виставити себе у такому непривабливому світлі перед усіма, ким вона дорожила! І як могла вона допустити, що не сказала йому на прощання жодного слова вдячності, згоди чи просто доброго слова!