Федія
Шрифт:
– -- Пробачте, але мені старому, час відпочивати.
– -- вибачився він перед молоддю.
Карол з Теймуром , в знак пошани теж підвелися.
– -- Я допоможу вам дійти до кімнати.
– -- визвався Карол.
– -- Не треба. Я хоч і старий, та ще в змозі дійти до опочивальні.
– --- Я проведу.
– -- Наполіг молодий чарівник.
– --- Мені потрібно з вами побалакати.
Коли Карол з Орнагулом вийшли, Теймур провівши їх поглядом сказав:
– --- Останнім часом старий зовсім здав, хоча і намагається бадьоритися.
– -- Він старший за наших батьків в кілька разів. В кожної людини свій час відходити у вічність. Безсмертні лише боги. Час вчителя
– -- продовжила його думку Мілена.
– --- Як ти можеш так спокійно про це говорити. Орнагул нам як рідний.
– -- обурилась Тума.
– -- Не сердься, подруго.
– -- перервала її Мілена.
– --- Я повністю згодна з Теймуром. Та як Орнагул буде доживати своє життя, зараз залежить від нас.
В цей час Карол сидів поруч з учителем в кімнаті старого. Він розповів про побоювання Мілени, і чикав поради.
– -- Темні сили завжди будуть загрозою тим, хто служить добру. Твоя дитина народиться особливою, і успадкує чарівну силу. Але проявиться вона не одразу. І що маля принесе в цей світ, зло чи добро, залежить від виховання. Сподіваюсь ви з Міленою будете гарними батьками.
– --- І я сподіваюсь. Та все ж, мене це трохи бентежить.
– -- Я б і радий тобі щось порадити, та я ніколи не був батьком, лише наставником, а це зовсім інше. Час все розставить на свої місця.
Час спливав дуже швидко. Тишу нічного замку пронизав жіночий зойк. Це Тума, підвівшись напитись води, несподівано відчула страшний біль в низу живота. Повитуха, що вже кілька днів ночувала в замку, і лягала спати не роздягаючись, одразу опинилась поруч. Навіть Теймур не встиг швидше за неї. Пологи були стрімкі, і вже за кілька хвилин новоявлена мати обіймала свого первістка. Теймур стояв поруч і плакав від щастя. Його маленька донечка, безпорадно вовтузилась біля материнської груді, і смішно плямкала ротиком намагаючись вхопити сосок.
– --- Ач яка бадьора.
– -- стомлено посміхнулась повитуха.
– -- Не вспіла з’явитись а вже тягнеться до цицьки. Ти годуй її дочко, годуй.
Тума розгублено подивилась на стару жінку:
– -- Я не вмію.
– -- Вмієш. Всі матері це вміють. Давай я тобі допоможу.
Повитуха поправила подушку об яку обпиралась породілля, трохи повернула їй руки і за мить дівчинка вже присмокталась до груді. Тумі спочатку було лоскотно, та несподівано все тіло пронизало відчуття ніжності і тепла, по щоках покотилися сльози. Теймуру здалося що жінці боляче. Він нахилився щоб допомогти, та повитуха спинила його.
– -- Не турбуй, з ними все добре.
В двері постукали, і до кімнати зайшли Карол з Міленою. Кілька секунд вони стояли мовчки переводячи погляди то на щасливих батьків, то на новонароджену.
– --- Хто це?
– -- майже пошепки спитала Мілена.
– --- Дівчинка.
– -- посміхнулась Тума і ніжно погладила дитину по голівці.
Мілена прослідкувала за тим порухом очима.
– -- Яке у неї чорне і густе волоссячко! Та і сама така смаглявка!
– -- Красуня як і її матуся! Правда ж вона схожа на Туму?
– -- нарешті подав свій голос Теймур. Від хвилювання він у нього трохи хрипів.
Карол, заспокоюючи, поплескав друга по плечу. Та в самого тремтіли кінчики пальців, а до горла підкотив ком і він не міг вимовити ні слова.
– --- Ну, що подруго? Тепер справа за тобою.
– --- стомленим голосом промовила Тума.
Всі відразу зрозуміли, що жінці треба дати відпочити. Повитуха взяла з її рук немовля і переклала до колиски. Дівчинка міцно спала. Майже навшпиньки всі залишили кімнату.
Мілену дуже розхвилювали роди подруги
– -- Поздоровляю, у вас народилась чудова дочка!
– -- Дочка? А син?
Жінка засміялась:
– -- Син буде наступного разу.
Мілена побачила на обличчі коханого розгубленість, і першої миті не знала що сказати. Розчарування яке зараз відчував її чоловік боляче обпекло її серце. Вона відвернулася до стіни і заплакала. Каролові стало соромно за свою дурість.
– -- Міленко, люба моя, не плач. Я дуже радий, що у нас дочка.
– -- Справді?
– -- жінка витерла долонею сльози.
– -- Але ж я бачила вираз твого обличчя. На ньому зовсім не було радості.
Чарівник ніжно обійняв дружину і розцілував. Потім взяв на руки крихітний згорток і притис до грудей. Ніколи в житті він не відчував такої ніжності. Він гостро усвідомив, що доля цієї крихітки залежить від нього. Від його ставлення до неї, любові і піклування. Карол уважно подивився в очі дружині. Мілена відчула що він хоче щось сказати, і терпляче чикала цього.
– --- Розумієш кохана, я постійно чув від Орнагула, що наша стобою дитина успадкує мою силу. Тому вирішив, що це неодмінно буде син. Я навіть подумати не міг, що у мене буде дочка. Тому і була така реакція, а зовсім не тому що я розчарований. Я дуже її люблю, і дякую що ти подарила мені таку красуню.
Мілена з полегкістю зітхнула, і провела рукою чоловікові по щоці. Він перехопив її руку і поцілував у пальчики.
– -- Як ми її назвемо?
– -- спитала жінка, любуючись як її коханий пестить немовля.
– -- Я не думав над цим. Ти як хочеш?
– -- Федія. Правда гарне ім’я?
– -- Гарне.
– -- погодився Карол.
– -- А як назвали свою дочку Теймур і Тума?
– -- Севіла.
– -- Теж гарно. Але Федія краще. Сподіваюсь наші дівчатка будуть добрими подругами.
Малечу розмістили в одній кімнаті, їхні колиски стояли поруч. Нянька, яку найняли подружжя, мешкала теж тут. Мами вчились в неї доглядати за дітьми. Вони майже не полишали своїх крихіток. Спільні клопоти ще більше зблизили подруг. Вже пройшов майже рік з дня народження дівчаток. Життя в замку плинуло спокійно. Теймур втілював в життя мрію про свій корабель. Судно було майже готово, і за кілька тижнів планували всі разом відправитись в подорож по узбережжю. Карол вдосконалював свою майстерність чарівника, і щодня займався з Орнагулом. Саме сьогодні вчитель навчав його користуватись «Тарелю Пізнань». На вигляд це була золота таця з насипаною в нею срібним пилом. Старий поставив її перед своїм учнем.
– -- Як воно діє?
– -- поцікавився Карол.
– -- Ну мабуть я тут для того щоб і пояснити це тобі.
– -- трохи з серцем відповів Орнагул.
– -- Вибачте вчителю, я хвилююсь.
– -- перепросив учень.
– -- Піднеси праву руку над тацею, і з фокусуй свої думки на тій людині долю якої хочеш побачити. Тільки не заглядай далеко в перед, тоді важко зрозуміти знаки.
Карол зробив так як роз’яснив старий чарівник. Для більшої концентрації закрив очі. В його уяві чітко сплило миле дитяче личко Федії. Вона посміхалась і тяглась до нього своїми рученятами. Карол посміхнувся у відповідь і розплющив очі . Він бачив як срібний пил під його рукою почав рухатись. Спочатку він розлився рівним пластом по всій тарелі, а тоді на ньому з’явились знаки. Орнагул глянув на них і з його горла мимо волі вирвався стогін. Старий зблід і трохи не впав. Карол кинувся до нього.