Федія
Шрифт:
– -- Мамочко Наріта, я більше не хочу вчитися вбивати.
– -- мовила до няньки, одного дня Ніла.
– -- Хочу бути такою, як люди з нашого світу.
– -- Це добре, моя маленька!
– -- похвалила дівчинку Наріта.
– -- Та все ж, ти підеш і вчитимешся тримати в руках зброю. Щоб, коли прийде час, змогла повернути її проти наших ворогів. Ти зрозуміла мене?
– -- Так, зрозуміла. Я запам’ятаю, ці твої слова.
– -- погодилась дівчинка, і обернулась до Луни за підтримкою.
– -- Сестро, ти думаєш так само як я?
Їй в обличчя глянули великі,
– -- Я згодна з Нарітою. Ненавиджу цей світ так само як і ти. Але щоб щось змінити, в нас дуже мало сил. Тому підемо, і будемо навчатись з здвоєною енергією. Нехай наші вчителі, поки що, радіють.
Це була промова досить свідомої людини, а не дитини. Наріта була здивована, почувши такі слова від Луни. Вона ніжно пригорнула дівчаток до себе. По її щоках котились сльози. Що чекає на її вихованок? Чи правильно вона робить, навертаючи їх проти Магри? Жінка не мала відповіді на це питання, та серцем відчувала, що правильно!
– -- Нехай Боги Світла і Добра благословлять вас.
– -- прошепотіла жінка, коли за її вихованками зачинились двері.
На обрії з’явились обриси острова Аммани. Карол до болю в очах вдивлявся в знайоме узбережжя, та навряд чи він його бачив. Він намагався розробити дієвий план порятунку дітей. Теймур стояв тихо поряд, і думав про щось своє.
– -- Севіла.
– -- почувся позаду чоловіків хриплий голос Пека.
Карол і Теймур обернулись одночасно.
– -- Що? Де Севіла?
– -- першим озвався Теймур.
– -- Ви просили придумати назву кораблю. Я довго міркував і вирішив, що кращої назви не придумати.
– -- відповів капітан.
– -- А… Он ти про що.
– -- зітхнув Карол.
– -- Я згодний. Це твій корабель, Теймуре. І ім’я твоєї дочки, підходить для нього.
– -- Краще б, вона сама була тут. Ми п’ять діб в дорозі. Наші дівчатка ростуть без нас, поряд з чудовиськами. Коли ми їх знайдемо, чи признають вони нас? Як там про них піклуються, як виховують? Можливо саме ми, будемо найбільші їхні вороги. Ти думав про це, Кароле?
– -- Так, думав. Це мене теж лякає. Та краще, що ми можемо зробити, це як найшвидше потрапити на Планету Мертвих.
– -- То, що з назвою.?
– -- Перервав їхню розмову Пек.
Теймур здвигнув плечима, і нічого не сказавши пішов до своєї каюти.
– -- Нехай буде «Севіла».
– -- відповів за друга Карол.
Корабель став на якір. На шлюпці, якою веслували два матроси друзі причалили до берега. Вони одразу направились до поселення. Їм назустріч, радо посміхаючись, вийшли Хета і Плато.
– --- Не очікував на таку зустріч.
– -- вітаючись і низько вклоняючись, мовив Карол.
– -- Аммана попередила про ваш візит.
– -- пояснила, верховна жриця.
– -- Саме за її поміччю ми і припливли.
– -- пояснили чоловіки.
– -- А я, грішним ділом подумав, що ви за мною скучили.
– -- з сарказмом у голосі промовив Плато.
– -- Нам не до гостин, друже.
– -- сумно промовив у відповідь Теймур --- Хоч ми дуже раді вас бачити.
Друзі
– -- Та невже ніколи не знайдеться сила, щоб покарати те зло!
– -- обурено вигукнула Хета.
– -- Будемо сподіватись що знайдеться. А зараз, нам як можна швидше, треба до храму.
– -- Так. Я розумію! Ходімо!
Підступне озеро, посеред якого стояв храм, зараз було спокійним. Човни швидко його перетнули. Богиня Краси чекала на них біля входу. Проникливі очі уважно роздивлялися новоприбулих. Вона лише злегка хитнула головою у відповідь на привітання, і наказала іти за нею. Жертовна зала, куди привела друзів Аммана, більше не була такою страхітливою як колись. В ній не було нещасних чоловіків, яких колись полонила Хета. Потроху її ставлення до життя змінювалось в кращій бік, як і життя на самому острові. Дякувати за це було потрібно Плато, який зумів розтопити її закрижаніле серце своєю любов’ю та ніжністю. Богиня неспішно всілась на свій трон. Всі з нетерпінням чекали що вона їм скаже. Щось розповідати їй, було зайве. Вона і сама все добре знала.
– -- Поки ви сюди добирались… --- почала свій монолог Аммана, дивлячись на молодого чарівника.
– -- … я дещо з’ясувала. На острові Далмарія, залишився напівзруйнований храм. В ньому, за вівтарем, є прохід до Планети мертвих.
– -- Далмарія це піратська держава.
– -- перервав Богиню Плато, і одразу знітився попрохавши за це вибачення.
– -- Не просто піратська.
– -- продовжила Аммана.
– -- пірати уклали угоду з Магрою. Вони вірно їй служать. За це отримують неймовірну силу. Ні одній, звичайній людині, їх не здолати. Вони володарюють на всіх морях, які оточують їхнє володіння. З ними не легко буде впоратись.
– -- Вони нас, не зупинять.
– -- твердим голосом відповів на те Теймур.
– -- А я, і не сумніваюсь.
– -- посміхнулась йому Аммана.
– -- Від вас, зараз, залежить доля не лише ваших дітей, а і нашого існування.
На деякий час запанувала тиша. Потім знову пролунав голос Аммани. Вона зверталась до верховної жриці:
– -- Хето віддай амулет Теймурові. Нехай він передасть його своїй донці. Разом з амулетом Карола вони створять набагато сильніший захисний бар'єр для них.
– -- Ні.
– -- спокійно, без будь яких емоцій, відповіла жриця.
Всі присутні здивовано подивились на неї, не знаючи що їй сказати. Її відповідь стала для всіх шоком. Хета ледь стримуючи посмішку, пояснила:
– -- Я сама передам свій амулет дівчинці, бо я і Плато вирушаємо з вами. Ти ж не проти, любий?
Плато аж підскочив від несподіванки.
– -- Звісно не проти! Я сам хотів запропонувати свою поміч.
– -- Тоді все вирішено, ми вирушаємо з вами.
– -- закінчила свою промову Хета, гордовито обвівши поглядом всіх присутніх.
– --- Тоді в дорогу. До Далмарії не близький шлях. Не мені вам пояснювати що важлива кожна хвилина.
– -- закінчила розмову Богиня Краси.