Лялька
Шрифт:
— Це медіуми, — шепнув Жюмар, — на них Пальмієрі показує свої фокуси.
Видовище, яке тривало близько двох годин, полягало в тому, що ІІальмієрі поглядом присипляв своїх медіумів, але так, що вони могли ходити, відповідати на запитання і виконувати різноманітні дії. Крім того, сонні медіуми з наказу магнетизера демонстрували або незвичайну для них мускульну силу, або втрату чутливості, або, навпаки, загострення всіх почуттів. Оскільки Вокульський вперше бачив ці явища й зовсім не приховував свого недовір’я, то Пальмієрі запросив його в перший ряд. Після кількох
Найбільше його зацікавили і навіть вразили дві спроби, що мали певний зв’язок з його власним життям. Полягали вони в тому, що професор викликав у медіумів певність в існуванні неіснуючих речей.
Одному з них професор ткнув в руку затичку від графина і сказав, що дав йому троянду. Медіум одразу почав з великим задоволенням нюхати затичку.
— Що ви робите? — вигукнув Пальмієрі. — Адже це смердюча живиця!
І медіум негайно з обуренням відкинув затичку й почав витирати руки, кажучи, що вони смердять.
Другому він дав носову хусточку, сказавши, що вона важить сто фунтів; сонний зігнувся під тягарем хусточки, затремтів і почав пітніти.
Дивлячись на це, Вокульський сам спітнів. «Тепер я розумію таємницю Гейста, — подумав він, — старий замагнетизував мене».
Але найтяжчого почуття зазнав він, коли Пальмієрі, приспавши якогось кволого юнака, обвинув рушником совок для вугілля й запевнив свого медіума, що то молода й гарна жінка, в яку він закоханий. Замагнетизований обіймав і цілував совок, ставай перед ним навколішки, обличчя його виявляло всі ознаки великого замилування.
Коли совок поклали під канапу, юнак поповз за ним рачки, по дорозі одіпхнувши чотирьох дужих мужчин, які хотіли його спинити. А коли Пальмієрі сховав совок і сказав, що кохана вмерла, юнака пойняв такий розпач, що він упав на підлогу й почав битися головою об стіну.
В цю мить Пальмієрі дмухнув йому в обличчя, і юнак прокинувся, весь в сльозах, під оплески і сміх присутніх.
Вокульський утік з салону страшенно роздратований. «Отже, все брехня!.. І нібито геніальні винаходи Гейста, і моя шалена любов, і навіть вон а… Вона також лише породження моєї хворобливої уяви… Єдина реальність, яка не обманює й не бреше, це смерть…»
Він вибіг з готелю на вулицю, зайшов у кафе й замовив коньяк. Цього разу він випив півтора графина, а п’ючи, думав про те, що в Парижі, де він знайшов найвищу мудрість, найбільший обман і остаточне розчарування, мабуть, знайде і свою смерть. «Чого мені ще ждати?.. Що я взнаю? Коли Гейст — звичайний шахрай і коли можна закохатися в совок, як я закоханий в неї, то що ж мені більше залишається?..»
Він повернувся в готель, приголомшений коньяком, і заснув не роздягнувшись. А як прокинувся о восьмій ранку, перша його думка була: «Безумовно, Гейст з допомогою магнетизму обманив мене з тими металами. Але… хто ж магнетизував мене тоді, коли я шаленів за тією жінкою?»
Раптом йому спало на думку звернутися за роз’ясненням до Пальмієрі. Він швидко переодягнувся
Маестро таємничого мистецтва вже чекав відвідувачів, а тому що їх ще не було, він негайно прийняв Вокульського, наперед одержавши двадцять франків за пораду.
— Чи ви кожного можете умовити, що совок для вугілля — це жінка, а носова хусточка важить сто фунтів? — спитав Вокульський.
— Кожного, хто дасть себе приспати.
— То приспіть мене, будь ласка, і повторіть наді мною спробу з хусточкою.
Пальмієрі почав магнетизувати: вдивлявся Вокульському в очі, доторкався до його лоба, розтирав йому руки від плеча до долонь… Нарешті, невдоволений, відступив.
— Ви не медіум, — сказав він.
— А коли я скажу, що сам мав у своєму житті такий випадок, як отой хлопець з носовою хусточкою? спитав Вокульський.
— Такого не могло бути, бо вас не можна приспати.
А втім, якби вас навіть приспали й запевнили, що хусточка важить сто фунтів, то після пробудження ви, однак, не пам’ятали б про це.
— А чи не припускаєте ви, що хто-небудь може магнетизувати краще за вас…
Пальмієрі образився.
— Кращого магнетизера за мене нема! — вигукнув він. — Зрештою, і я присплю вас, але над цим треба попрацювати кілька місяців. Це коштуватиме дві тисячі франків… Я не хочу даром витрачати свої флюїди.
Вокульський залишив магнетизера зовсім не задоволений. Він не сумнівався, — що панна Ізабелла могла його причарувати: у неї було достатньо часу. Але ж Гейст не міг приспати його протягом кількох хвилин. До того ж Пальмієрі. каже, що приспані не пам’ятають того, що бачили уві сні; а він пам’ятає всі. подробиці візиту старого хіміка.
Отже, якщо Гейст не приспав його, то він і не шахрай.
Значить, його метали існують і… відкриття металу, легшого за повітря, можливе!.. «В цьому місці, — подумав він, — за одну годину я пережив більше, аніж у Варшаві за все життя… Оце так місто!»
Кілька днів після цього Вокульський був дуже зайнятий.
Насамперед виїжджав Сузін, закупивши кільканадцять пароплавів. Цілком законний прибуток від цієї операції був такий величезний, що частка, яка припадала Вокульському, покривала всі його варшавські видатки за останні кілька місяців.
За кілька годин до від’їзду Сузін з Вокульським снідали в своєму парадному номері і, звичайно, говорили про прибутки.
— Тобі щастить, як у казці, — зауважив Вокульський.
Сузін ковтнув шампанського і, склавши на животі оздоблені перснями пальці, сказав:
— Не в щасті річ, Станіславе Петровичу, а в мільйонах. Ножиком ріжуть вербову лозу, а сокирою рубають дуба. Хто має копійки, у того й справи копійчані і прибутки копійчані, а хто має мільйони, той і прибутки Одержує мільйонні. Карбованець, Станіславе Петровичу, як та з’їжджена шкапа: скільки то років доводиться ждати, поки вона народить нового карбованця, а мільйон плодиться, як свиня: щороку дає кілька нових. За два або за три роки, Станіславе Петровичу, й ти збереш круглий мільйончик, а тоді сам побачиш, як за ним гоняться гроші.